Поділ майна у фактичних шлюбних відносинах: що передбачає ст. 74 СК України

Майно, набуте жінкою та чоловіком за час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, може бути визнане їхньою спільною сумісною власністю. Таку можливість прямо передбачає ст. 74 Сімейного кодексу України.

Проте цей правовий режим не виникає автоматично з факту спільного життя. Партнер, який претендує на частку, має довести в суді дві самостійні групи обставин — що пара справді жила однією сім’єю у визначений період без іншого шлюбу і що конкретне спірне майно набуте саме в цей період за спільні кошти або спільною працею.

Тому формула «усе, що купили разом, ділиться навпіл» до таких відносин не застосовується. Спільні фото, відпочинок чи навіть одна адреса реєстрації без доказів спільного бюджету, побуту та майнової участі підставою для поділу не стають.

Що таке фактичні шлюбні відносини і чи є «цивільний шлюб» шлюбом юридично

Термін «цивільний шлюб» є побутовим і законодавством не передбачений. Натомість юридично коректною назвою є «фактичні шлюбні відносини» або «проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу».

Цей інститут не є шлюбом у розумінні Сімейного кодексу, а є окремим правовим станом, для якого законом встановлено власний, обмежений обсяг правових наслідків, насамперед майнових.

Ознаки проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу

Базове визначення сім’ї міститься у ст. 3 СК України. Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Для визнання цього факту в майновому спорі загального визначення недостатньо — необхідна сукупність специфічних ознак.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факт спільного проживання однією сім’єю, спільний побут, а також взаємні права та обов’язки (статті 3, 74 СК України).

Кожна з цих ознак розкривається через конкретні факти. Тому для встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю.

Предмет доказування в таких справах визначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц.

Однак жодна з наведених ознак окремо не є достатньою підставою для встановлення факту. Судова практика послідовно відхиляє посилання на конкретні епізоди спільного життя.

Чим фактичні шлюбні відносини відрізняються від зареєстрованого шлюбу

Відмінність визначена безпосередньо у ст. 21 СК України. Шлюбом визнається виключно сімейний союз, зареєстрований органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Відповідно, партнери у фактичних шлюбних відносинах не набувають автоматично повного комплексу прав, притаманних подружжю, зокрема особистих немайнових прав, права на утримання одне одного, статусу, який враховується під час спадкування за законом.

Виняток, встановлений законодавцем для цієї категорії осіб, стосується майнового режиму і врегульований ст. 74 СК України.

Отже, фактичні шлюбні відносини становлять не повний аналог шлюбу, а окреме та обмежене за обсягом правове визнання в частині режиму спільної власності на майно, набуте за час спільного проживання.

Що передбачає стаття 74 Сімейного кодексу України

Коли ст. 74 СК України застосовується

Стаття 74 СК України встановлює виняток із загального правила ч. 2 ст. 21 СК України, згідно з яким проживання однією сім’єю без шлюбу не є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до цього винятку жінка та чоловік, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, набувають право спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання. Частина перша ст. 74 СК України сформульована так.

«Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.»

Застосування норми обумовлене одночасною наявністю трьох умов. Першою умовою є встановлений факт проживання однією сім’єю.

Другою є відсутність зареєстрованого шлюбу як між самими партнерами, так і в кожного з них із будь-якою третьою особою. Третьою є набуття майна саме в період такого спільного проживання.

Режим спільної сумісної власності при цьому діє, якщо інше не встановлено письмовим договором між сторонами.

За наявності цих умов на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, поширюються положення глави 8 СК України «Право спільної сумісної власності подружжя» (ч. 2 ст. 74 СК України).

Чому важливо, щоб партнери не перебували в іншому зареєстрованому шлюбі

В основі цієї вимоги лежить принцип одношлюбності, закріплений ст. 25 СК України. Згідно з ним жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі та мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Верховний Суд визначив неперебування в іншому шлюбі обов’язковою передумовою встановлення факту фактичних шлюбних відносин.

«…для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі. […] Встановлення судом факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.»

Джерело: рішення Яворівського районного суду Львівської області від 16.06.2025 у справі № 460/1646/19 (з посиланням на постанову Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 727/8026/23).

Практичним наслідком цього принципу є розмежування судом періодів спільного проживання залежно від того, чи перебував хтось із партнерів у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.

У цитованій справі чоловік до грудня 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Попри фактичне спільне проживання з позивачкою в цей період, суд встановив факт проживання однією сім’єю лише з дати набрання законної сили рішенням про розірвання цього шлюбу.

Отже, нерозірваний шлюб одного з партнерів з іншою особою унеможливлює визнання відповідного періоду проживанням однією сім’єю в розумінні ст. 74 СК України.

Коли майно у цивільному шлюбі є спільною сумісною власністю

Стаття 74 СК України визначає, що майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Особливість юридичної конструкції цієї норми полягає в тому, що вона не містить власних правил про здійснення цього права та поділ майна, а відсилає до положень глави 8 СК України «Право спільної сумісної власності подружжя».

Отже, до майна співмешканців застосовуються правила про об’єкти спільної сумісної власності, розпорядження таким майном, поділ і визначення часток, встановлені для подружжя.

Зокрема, на співмешканців поширюється презумпція належності майна, набутого за час спільного проживання, до спільної сумісної власності, передбачена ч. 2 ст. 60 СК України. Ця презумпція може бути спростована.

Кожен зі співмешканців має право оспорити поширення режиму спільної сумісної власності на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування покладається на того, хто спростовує презумпцію, і він зобов’язаний довести відповідні обставини належними та допустимими доказами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.05.2023 у справі № 215/1191/17).

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), а також мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно як установити обсяг спільно нажитого майна, так і з’ясувати час та джерела його придбання.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім’єю, спільний побут, взаємні права та обов’язки. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 686/15993/21, від 09.11.2022 у справі № 753/10315/19, від 16.11.2022 у справі № 199/3941/20.

Таким чином, правовий режим спільної сумісної власності поширюється на майно жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, лише за сукупності умов. Має бути встановлено факт їхнього проживання однією сім’єю, у період такого проживання жоден із них не перебував в іншому шлюбі, а спірне майно набуто саме за час спільного проживання.

За наявності цих умов діє презумпція спільності майна.

Майно, придбане за спільні кошти

Майном, придбаним за спільні кошти, є майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім’єю за рахунок доходів, які вони отримували в цей період і спрямовували на потреби сім’ї.

До таких доходів належать заробітна плата, пенсія, стипендія, доходи від підприємницької діяльності та інші надходження кожного з них, внесені до спільного бюджету або одержані на особистий рахунок (ч. 2 ст. 61 СК України), а також гроші та інше майно, одержані одним із них за договором, укладеним в інтересах сім’ї (ч. 3 ст. 61 СК України).

Таким чином, для встановлення спільного бюджету не має значення, хто з партнерів заробив кошти або на чиє ім’я відкрито рахунок. Вирішальним є те, що партнери спільно розпоряджалися цими коштами в інтересах сім’ї та разом покривали сімейні витрати.

Водночас спільний бюджет не робить спільними всі кошти партнерів. Кошти, набуті за час спільного проживання, належать до спільної сумісної власності, якщо вони не є особистою власністю одного з партнерів, зокрема не отримані ним у дар чи в порядку спадкування.

Майно, набуте спільною працею

Поняття «спільна праця» в цьому контексті тлумачиться широко і не обмежується безпосередньою спільною діяльністю над набуттям конкретного об’єкта.

«…майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету).»

Джерело: постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц.

Майно, оформлене лише на одного з партнерів

Факт державної реєстрації права власності на ім’я одного з партнерів самостійного значення для визначення правового режиму майна не має.

«Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з них вони були набуті.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 215/1191/17.

Яке майно не підлягає поділу як спільне

У попередньому розділі йшлося про те, що для осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, законодавець встановлює презумпцію спільності набутого майна.

Утім навіть у зареєстрованому шлюбі існують виняткові обставини, за яких набуте майно не належить до спільної власності. Їх визначено статтею 57 СК України.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 215/1191/17 щодо цього питання зазначено таке.

«…законодавець визначив в статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім’єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім’єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім’єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто.»

За тим самим підходом до особистої приватної власності кожного з партнерів належать також речі індивідуального користування, у тому числі коштовності, навіть якщо вони придбані за спільні кошти (ч. 2 ст. 57 СК України).

Особистою власністю є премії та нагороди, одержані одним із партнерів за особисті заслуги. Водночас суд може визнати за іншим партнером право на частку такої премії чи нагороди, якщо він своїми діями сприяв її одержанню, зокрема веденням домашнього господарства чи вихованням дітей (ч. 3 ст. 57 СК України).

Особистою власністю є також страхові виплати та викупні суми, одержані за договорами страхування життя та здоров’я (ч. 5 ст. 57 СК України).

Майно, набуте до початку спільного проживання

Вирішальне значення в цьому випадку має момент набуття права власності порівняно з початком фактичних шлюбних відносин.

Якщо майно набуте поза межами періоду, який суд визнає періодом спільного проживання однією сім’єю, воно залишається особистою приватною власністю того з партнерів, хто його набув, — незалежно від того, що надалі пара тривалий час проживала разом.

«Квартира АДРЕСА_3 належала ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки була набута ним у 2007 році, тобто до початку спільного проживання з ОСОБА_2 (січень 2009 року). Відповідно до ст. 57 СК України (яка застосовується за аналогією до осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, на підставі ст. 74 СК України) таке майно є особистою приватною власністю.»

Джерело: рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 02.07.2026 у справі № 643/15465/24.

У спорах цієї категорії точні часові межі спільного проживання є самостійним предметом доказування, від якого безпосередньо залежить правовий статус конкретного об’єкта майна.

Майно, придбане за особисті кошти

Особистими коштами вважаються як накопичення, зроблені до початку спільного проживання, так і кошти, одержані від реалізації майна, що перебувало в особистій власності одного з партнерів.

Посилання на «особисті кошти» не може бути враховане, якщо такі кошти були отримані з недотриманням форми правочину. Дарування грошей у значній сумі має бути нотаріально посвідчене (ч. 5 ст. 719 ЦК України).

Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним і позбавляє посилання на «подарунок» доказової сили.

«Посилання ОСОБА_2 на те, що кошти у розмірі 1 000 000 грн. 00 коп., витрачені на спірний житловий будинок, є її особистою приватною власністю, оскільки отримані нею в дарунок від матері […], суд оцінює критично та відхиляє, оскільки наявний у матеріалах справи договір дарування, всупереч вимог ст. 719 ЦК України, не був нотаріально посвідченим та, в силу вимог ст. 220 ЦК України, є нікчемним, а отже не може бути належним та допустимим доказом.»

Джерело: рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.12.2025 у справі № 359/6283/23.

Подароване та успадковане майно

Віднесення до особистої приватної власності майна, набутого одним із партнерів за час спільного проживання на підставі договору дарування або в порядку спадкування, пояснюється підставою його набуття.

Такою підставою є не спільна праця чи спільні кошти партнерів, а окремий юридичний факт, тобто договір дарування (зокрема статті 717, 722 ЦК України) або спадкування (зокрема статті 1216, 1218, 1223, 1268 ЦК України).

Право власності в обох випадках виникає без майнових чи трудових внесків другого партнера. Тому факт спільного проживання на момент такого набуття не змінює правового режиму майна, і воно не підлягає поділу як спільне майно.

Що потрібно довести для визнання права спільної сумісної власності

Визнання майна спільною сумісною власністю осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, вимагає доведення двох груп обставин, що входять до предмета доказування і встановлюються окремо. Першою є факт проживання однією сім’єю в чітко визначених часових межах.

Другою є набуття конкретного спірного майна саме в цей період. Відсутність доказів за будь-якою з цих груп є самостійною підставою для відмови в позові, навіть якщо інша група обставин доведена повністю.

Факт проживання однією сім’єю

Доведенню підлягає не факт існування стосунків як таких, а сукупність ознак сімейних відносин, які відрізняють проживання однією сім’єю від будь-яких інших форм спільного проживання чи особистих стосунків.

Факт проживання однією сім’єю не зводиться до жодної окремої ознаки (спільна адреса, спільний бюджет, спільне господарство, наявність спільної дитини) і встановлюється лише за їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 509/3416/18 зазначається, що під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними в такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто з них через особливості своєї роботи чи служби змушений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, своєю чергою, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, у тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільну участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного, надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов’язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою і реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність зазначених усталених обставин та відносин.

Період фактичних шлюбних відносин

Суди підходять до встановлення цього періоду суворо, і саме недоведеність часових меж є однією з найчастіших підстав відмови в позовах про поділ майна. Підставою для відмови в позові може слугувати сам факт незазначення позивачем конкретного періоду спільного проживання.

Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц цей період зазначається не в прохальній частині як окрема вимога, а в підставах позову як обставина, що підлягає доказуванню.

Підставою для відмови також може бути відсутність доказів на підтвердження заявленого періоду або, наприклад, факт перебування одного з партнерів у зареєстрованому шлюбі з іншою особою в період проживання однією сім’єю.

«…позивачем не зазначено період, за який він просить встановити факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. На зазначену обставину суди попередніх інстанції звернули увагу та правильно визнали неможливість встановлення факту спільного проживання за відсутності вимоги позивача про період, що підлягає встановленню.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 759/14612/18.

«…сторони не могли проживати разом однією сім’єю в період з 2006 року до укладення шлюбу у серпні 2009 року, тому що встановлено, що з 2008 року ОСОБА_1 проживав однією сім’єю із [іншою особою]…»

Джерело: рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.02.2026 у справі № 607/13254/22.

Спільний побут і спільний бюджет

Доказову базу в цьому аспекті складають буденні обставини, з якими партнери стикаються під час спільного проживання однією сім’єю.

До таких обставин належать спільна участь в утриманні та ремонті житла, спільне придбання меблів і побутової техніки, спільне харчування, а також взаємна турбота й допомога партнерів один одному в повсякденному житті.

До цього переліку належить і реалізація особистих немайнових прав, притаманних подружжю, зокрема права на материнство й батьківство, розподіл обов’язків у сім’ї та спільне вирішення питань життя сім’ї.

Ці елементи мають не менше доказове значення, ніж суто економічні показники, і засвідчують, що відносини між партнерами вийшли за межі особистого чи інтимного характеру та набули ознак усталеного сімейного укладу, притаманного подружжю.

«При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти.»

Джерело: ухвала Верховного Суду від 11.07.2025 у справі № 548/2517/23.

«Обов’язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 756/1512/19 (з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц).

Спільну участь у придбанні конкретного майна

Встановлення факту проживання однією сім’єю ще не вирішує питання про правовий режим конкретного майна. Щодо кожного об’єкта суд окремо з’ясовує, коли, за які кошти і з якою метою його набули.

«Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов’язків, з’ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 372/6654/24.

У класичному розумінні доведення спільної участі у придбанні конкретного майна спирається на встановлення джерел доходів обох партнерів та їхньої фінансової спроможності здійснити таке придбання, а також на з’ясування обставин оформлення кредитів чи інших видів фінансових зобов’язань, пов’язаних із набуттям спірного майна.

Однак судова практика допускає доведення участі в придбанні не лише через прямі фінансові докази (банківські виписки, розписки), а й опосередковано через обставини, що супроводжували укладення угоди. Показовим є приклад з ухвали Верховного Суду від 11.07.2025 у справі № 548/2517/23.

«…питання купівлі квартири обговорювалось не лише позивачем та відповідачкою, до процесу укладення договору були активно залучені батьки позивача, які оглядали квартиру, домовлялися про її ціну, збирали документи, були безпосередньо присутні при укладення договору, передавали гроші продавцю, що свідчить про плановість цього придбання та вказує на обопільну участь позивача та відповідачки в придбанні квартири, і як наслідок, — спільність сімейного бюджету.»

Які докази підтверджують фактичні шлюбні відносини

Закон не встановлює вичерпного переліку доказів, якими підтверджується проживання однією сім’єю. Суд оцінює докази в сукупності, і жоден із них окремо не є ані достатнім, ані обов’язковим.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 524/10054/16 зазначено, що навіть визнання відповідачем факту спільного проживання саме по собі не є підставою для його встановлення. Суд усе одно досліджує обставини справи.

Орієнтовний перелік таких доказів Верховний Суд навів у своїй практиці.

«Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; покази свідків; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що „подружжя“ вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 444/2030/22 (з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 524/10054/16).

Документи про спільне проживання

Спільне проживання підтверджують реєстрація місця проживання за однією адресою, довідки ОСББ або управителя про склад мешканців, акти про спільне проживання, декларації з одним сімейним лікарем на одну адресу, договори оренди житла на двох.

Доказове значення мають і документи, у яких один партнер вказав іншого як члена сім’ї (страховка, медична картка, анкета в банку), а також свідоцтва про народження спільних дітей, у яких обидва партнери зазначені батьками.

Банківські документи, перекази, чеки та кредити

Спільний бюджет підтверджують виписки з рахунків, які показують регулярні перекази між партнерами, оплату спільних витрат, поповнення одного рахунку обома партнерами.

Доказами є також кредитні договори, де другий партнер є поручителем або співпозичальником, і квитанції про сплату кредиту від імені обох партнерів. Ведення спільного господарства підтверджують чеки на меблі, техніку, будматеріали для спільного житла.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц суд погодився з тим, що квитанції та чеки про придбання побутової техніки, меблів, будівельних матеріалів підтверджують ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету.

Документи на нерухомість, авто та інше майно

Щодо конкретного майна значення мають договори купівлі-продажу з датою і ціною, платіжні документи за ними, довідки про доходи обох партнерів за період покупки.

До цієї групи належать також документи про продаж попереднього майна (щоб довести або спростувати особисте джерело коштів), дозволи на будівництво, договори підряду, накладні на матеріали.

Показання свідків, листування, фото та інші допоміжні докази

Свідки (сусіди, родичі, колеги) підтверджують, що бачили партнерів як сім’ю. Листування, фото зі спільних свят і подорожей, дописи в соціальних мережах показують характер стосунків.

Ці докази важливі, але лише як доповнення до документів. У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц прямо вказано, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту.

«Пояснення свідків є особливим видом доказів, пов’язаних із ризиком суб’єктивного відношення до сторін, і пояснення у цій справі свідків про наявність сімейних відносин між сторонами є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що цим відносинам були притаманні ознаки сімейних.

Разом з тим, показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для підтвердження факту спільного проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 31.08.2026 у справі № 686/23946/23.

Яких доказів може бути недостатньо окремо

Фото з відпочинку, спільні свята чи грошові перекази суди самі по собі не вважають доказом проживання однією сім’єю.

«…факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю.»

Джерело: постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 588/350/15, від 19.03.2020 у справі № 303/2865/17, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20.

Такі докази свідчать про близькі стосунки партнерів. Проте вони не показують, що партнери вели спільне господарство, мали спільний бюджет і взаємні обов’язки, тобто жили як подружжя.

Як відбувається поділ майна у фактичних шлюбних відносинах

Для поділу майна, набутого за час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, спеціальної процедури не передбачено. Партнери можуть здійснити такий поділ як добровільно, так і в судовому порядку за наявності спору.

Добровільний поділ і письмова домовленість

Договірне врегулювання майнових відносин прямо передбачене ст. 74 СК України. Режим спільної сумісної власності застосовується, «якщо інше не встановлено письмовим договором між ними».

Такий договір визначає режим майна наперед, але не є договором про поділ уже набутого спільного майна.

Варто відмітити, що такий договір не може вважатися шлюбним, оскільки статтею 92 СК України закріплено право на його укладення особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Можливості поділити майно через нотаріуса в партнерів суттєво обмежені. Нотаріус не встановлює факт проживання однією сім’єю і не може визнати спільним майно, зареєстроване лише на одного з партнерів.

Тому нотаріальний поділ можливий лише тоді, коли обидва партнери вже зареєстровані співвласниками майна. У такому разі договір про поділ укладається за правилами ст. 372 ЦК України як між звичайними співвласниками і підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо майно оформлене на одного з партнерів, добровільно передати частку іншому можна лише через договір дарування або купівлі-продажу частки. Проте це вже не поділ спільного майна, а відчуження власного, з іншими правовими і податковими наслідками.

За відсутності такої домовленості право на частку визнається лише в судовому порядку.

Поділ майна через суд

За відсутності домовленості між партнерами спір вирішується в порядку позовного провадження.

Позови щодо нерухомого майна пред’являються за його місцезнаходженням (виключна підсудність, ст. 30 ЦПК України), а ціна позову визначається вартістю майна, на частку в якому претендує позивач.

Які позовні вимоги можна заявляти разом

Встановлення факту проживання однією сім’єю

У справі про поділ майна вимога про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу окремо не заявляється. Цей факт є підставою позову, а не його предметом, і суд встановлює його в мотивувальній частині рішення як обставину, що входить до предмета доказування.

Якщо позивач усе ж заявить таку вимогу окремо, суд відмовить у її задоволенні, навіть якщо сам факт спільного проживання буде доведено.

Саме так вчинила Велика Палата Верховного Суду у справі, де суди попередніх інстанцій встановили факт проживання сторін однією сім’єю з вересня 2008 року до квітня 2014 року.

Велика Палата Верховного Суду не поставила під сумнів доведеність цього факту, але скасувала рішення в частині задоволення вимоги про його встановлення та відмовила в позові в цій частині.

«Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. […] Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.»

Джерело: рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.05.2025 у справі № 127/5895/23 (з посиланням на пункти 42, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц).

Визнання майна спільною сумісною власністю

Вимога про визнання конкретних об’єктів спільною сумісною власністю, за позицією Великої Палати Верховного Суду, також не є необхідною. Рішення суду лише підтверджує вже існуючий режим власності, а не створює його.

Обсяг такого спільного майна є питанням доведення.

Визнання права власності на частку та поділ майна

Основною і достатньою є вимога про визнання права власності на частку в конкретному майні, присудження неподільної речі одній стороні або стягнення грошової компенсації вартості частки.

Як визначаються частки у спільному майні

За загальним правилом, визначеним у ст. 372 ЦК України та ст. 69 СК України, частки у праві спільної сумісної власності є рівними, незалежно від того, що один із партнерів з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) не мав самостійного заробітку (доходу), відповідно до статті 60 СК України.

Принципове значення має те, що рівність часток не залежить від співвідношення доходів партнерів. Розмір частки визначається не пропорційно грошовому внеску кожного в придбання конкретної речі.

Водночас для фактичних шлюбних відносин це правило застосовується лише після подолання попереднього етапу доказування. Для партнерів без реєстрації шлюбу спочатку має бути доведено, що конкретне майно набуте внаслідок спільної праці та за спільні кошти як сім’ї.

Після цього співвідношення доходів кожного з них на розмір часток уже не впливає.

Відступ від засади рівності часток допускається лише за наявності обставин, що мають істотне значення. Тягар доказування таких обставин покладається на сторону, яка заявляє про відступ від рівності.

«При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.»

Джерело: рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08.07.2026 у справі № 357/13410/23.

Окрему підставу для збільшення частки встановлює ч. 3 ст. 70 СК України. За рішенням суду частка майна може бути збільшена тому з партнерів, з ким проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син або дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Ця норма розміщена в главі 8 СК України і тому поширюється на співмешканців через відсилку ч. 2 ст. 74 СК України.

Судова практика Верховного Суду у спорах про майно фактичного подружжя

Кожен висновок цієї статті спирається на практику Верховного Суду. У сукупності ця практика складається в кілька стійких підходів, які визначають результат спорів про майно фактичного подружжя.

Що Верховний Суд вважає достатнім доказом сімейних відносин

Верховний Суд послідовно виходить з того, що проживання однією сім’єю встановлюється лише за сукупністю ознак. До них належать спільне проживання, спільний побут і бюджет, взаємні права та обов’язки, притаманні подружжю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц, постанова Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 756/1512/19).

Перелік доказів залишається відкритим (постанова Верховного Суду від 20.08.2026 у справі № 444/2030/22). Жоден із них не є вирішальним сам по собі, і навіть визнання відповідачем факту спільного проживання не звільняє суд від його дослідження (постанова Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 524/10054/16).

Найбільшу вагу мають документи, що фіксують спільні фінанси та побут. Велика Палата Верховного Суду визнала, що квитанції та чеки на побутову техніку, меблі й будівельні матеріали підтверджують ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету (постанова від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц).

Показання свідків і спільні фотографії натомість мають лише допоміжне значення (постанова Верховного Суду від 31.08.2026 у справі № 686/23946/23).

Коли суди відмовляють у визнанні майна спільним

Найчастіше позов не проходить через невизначені часові межі спільного проживання. Суд не встановлює факт, якщо позивач не зазначив конкретного періоду (постанова Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 759/14612/18).

Другою типовою підставою є перебування одного з партнерів в іншому шлюбі. Неперебування в будь-якому іншому шлюбі Верховний Суд розглядає як обов’язкову умову застосування ст. 74 СК України (постанова Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 727/8026/23).

Відмову отримують і ті, хто підтверджує лише окремі епізоди спільного життя. Спільний відпочинок, святкування чи грошові перекази без доведення спільного господарства, бюджету та взаємних обов’язків не свідчать про сімейні відносини (постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 588/350/15, від 19.03.2020 у справі № 303/2865/17, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20).

Окрему групу підстав для відмови становлять процесуальні помилки. Вимога про встановлення факту проживання однією сім’єю, заявлена окремо у справі про поділ майна, не є належним способом захисту, і суд відмовляє в ній навіть тоді, коли сам факт доведено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц).

Позов може бути відхилено і через пропуск позовної давності, якщо позивач не доведе, коли саме він дізнався про порушення свого права (постанова Верховного Суду від 15.07.2026 у справі № 753/11522/20).

Чому самого факту спільного проживання недостатньо для поділу конкретного майна

Встановлений факт проживання однією сім’єю лише відкриває можливість застосування ст. 74 СК України. Правовий режим кожного об’єкта суд визначає окремо, з’ясовуючи час, джерело та мету його набуття (постанова Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 372/6654/24).

Майно, набуте за час спільного проживання, презюмується спільним, але ця презумпція може бути спростована. Тягар доказування покладається на того, хто її спростовує.

До співмешканців застосовуються й правила про особисту приватну власність, зокрема щодо майна, набутого до спільного проживання, отриманого в дар чи в спадщину або придбаного за особисті кошти (постанова Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 215/1191/17).

Участь у придбанні конкретного майна не обов’язково доводиться лише банківськими документами. Верховний Суд визнав достатніми обставини, що супроводжували купівлю, зокрема спільне обговорення, залучення родини до пошуку й оплати квартири та присутність під час укладення договору (ухвала Верховного Суду від 11.07.2025 у справі № 548/2517/23).

Поділ майна, набутого у цивільному шлюбі до 1 січня 2004 року

Дата 1 січня 2004 року пов’язана з набранням чинності Сімейним кодексом України. Кодекс про шлюб та сім’ю України, чинний до цієї дати, не містив норми про майнові права жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу.

Уперше таку норму закріпила ст. 74 СК України.

«Кодекс про шлюб та сім’ю України, який був чинним до 01 січня 2004 року, не містив норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім’єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набуття ним чинності.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 485/2263/24.

Отже, майно, набуте співмешканцями до 1 січня 2004 року, не стає їхньою спільною сумісною власністю на підставі ст. 74 СК України, навіть якщо спільне проживання тривало й після цієї дати.

Для такого майна інші й правова підстава, і предмет доказування. Права на нього визначаються за законодавством, чинним на момент набуття, а позивачеві потрібно довести власний внесок у придбання майна.

Строк позовної давності у спорах про поділ майна

Спеціального правила позовної давності для майна фактичного подружжя закон не встановлює. Через ч. 2 ст. 74 СК України до таких відносин застосовується ст. 72 СК України, яка передбачає позовну давність у три роки.

Для подружжя ця давність застосовується до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу. У відносинах співмешканців розірвання шлюбу немає, тому ця частина норми до них не застосовується.

Визначальним залишається загальний момент початку відліку, тобто день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Водночас таке правило не дає безумовної можливості звернутися до суду в будь-який момент після спливу значного періоду часу. Твердження особи про те, що вона не знала про порушення свого права, само по собі не означає, що позовна давність не спливла.

Момент, коли особа дізналася або об’єктивно могла дізнатися про порушення свого права, також підлягає встановленню та доказуванню в суді.

«Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права… Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аргументи відповідача про те, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих, а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами.»

Джерело: постанова Верховного Суду від 15.07.2026 у справі № 753/11522/20.

Що відбувається з майном після смерті одного з партнерів

Партнер не входить до першої черги спадкоємців, оскільки ст. 1261 ЦК України стосується лише зареєстрованого подружжя (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 638/11578/21).

Він може спадкувати за законом лише в четвертій черзі, якщо прожив зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України), або за заповітом.

Водночас смерть одного з партнерів не змінює правового режиму майна, набутого за час спільного проживання. До спадкоємців переходить лише частка померлого (ст. 1226 ЦК України).

Тому партнер, який пережив спадкодавця, може звернутися до спадкоємців з позовом про визнання за ним права власності на свою частку в майні, набутому за час спільного проживання. Для цього він має довести факт проживання однією сім’єю та обставини придбання спірного майна.

Як заздалегідь захистити майнові права у незареєстрованих відносинах

Письмові договори між партнерами

Стаття 74 СК України дозволяє партнерам письмовим договором встановити інший режим майна, ніж спільна сумісна власність. Такий договір варто укладати до придбання майна або одразу після нього.

Закон вимагає лише письмової форми, проте нотаріальне посвідчення знижує ризик того, що договір буде оспорено.

Фіксація джерела коштів і внесків у великі покупки

Якщо гроші на покупку дали батьки або їх отримано від продажу особистого майна, варто зберігати договір продажу, банківську виписку про надходження коштів і платіж за покупку одним ланцюжком.

Якщо партнери вкладають кошти спільно, кожен має переказувати свою частину зі свого рахунку із зазначенням призначення платежу і зберігати підтвердження.

Оформлення нерухомості та іншого дорогого майна

Найпростіший захист полягає в тому, щоб оформлювати майно на обох партнерів у спільну часткову власність із визначеними частками.

Тоді спір про факт проживання однією сім’єю та джерело коштів узагалі не виникає, бо частки вже зафіксовані в реєстрі.