Як адвокати «Дісп'ютс» розблокували ліквідацію підприємства, проти якого було подано позов про стягнення заробітної плати

Позов на сорок одну тисячу гривень мав на меті не стягнення коштів, а безстрокове блокування ліквідації товариства. Конструкція спиралася на те, що завершити ліквідацію неможливо, доки існує непогашений борг із заробітної плати, а сам борг кредитор робив непогашуваним, відмовляючись і надати реквізити для виплати, і пред'явити виконавчий лист до примусового стягнення. Адвокати Адвокатського об'єднання «Дісп'ютс» усунули підставу всієї схеми одним процесуально бездоганним кроком.

Суть справи

До Хаджибейського районного суду міста Одеси надійшов позов колишнього директора товариства, що перебувало в стадії ліквідації, про стягнення з підприємства грошових сум, начебто не виплачених йому при звільненні: заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходу — загалом близько 41,6 тисячі гривень. Одночасно позивач подав заяву про забезпечення позову, якою просив суд заборонити суб'єктам державної реєстрації вносити до Єдиного державного реєстру запис про припинення товариства.

Заявлена сума не відповідала справжній меті позову. Інтерес позивача полягав не в отриманні присуджених коштів, а в самому існуванні непогашеної заборгованості та незавершеного судового спору, оскільки за чинним правовим регулюванням саме ці обставини унеможливлюють завершення ліквідації юридичної особи. Позов про стягнення заробітної плати був використаний як інструмент безстрокового утримання підприємства в стадії припинення.

Адвокати Адвокатського об'єднання «Дісп'ютс» Дмитро Чугуєнко та Роман Кудлай, які представляли інтереси товариства, обрали рішення, що позбавляло цю конструкцію підстави. Оскільки позивач ухилявся від надання банківських реквізитів для виплати, товариство виконало грошове зобов'язання поштовим переказом на ім'я колишнього директора, нарахувавши та сплативши всі передбачені податковим законодавством податки і збори. Внаслідок повного виконання зобов'язання предмет спору відпав, і суд закрив провадження у справі.

Передісторія

26 листопада 2025 року колишній директор товариства через підсистему «Електронний суд» подав позовну заяву про стягнення сум, не виплачених, за його твердженням, при звільненні у зв'язку з ліквідацією підприємства. 27 листопада 2025 року він подав заяву про забезпечення позову із вимогою заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії щодо припинення товариства.

Ухвалою від 28 листопада 2025 року Хаджибейський районний суд міста Одеси відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Не погодившись із відмовою, позивач оскаржив цю ухвалу до Одеського апеляційного суду, наполягаючи на застосуванні заборони реєстраційних дій.

Послідовність цих дій розкриває справжній задум. Заборона реєстраційних дій прямо зупинила б ліквідацію. Але навіть за відмови в забезпеченні позову сам по собі судовий спір про стягнення заробітної плати залишався достатньою перешкодою для завершення ліквідаційної процедури. Позивачеві не потрібно було вигравати справу — йому потрібно було, щоб вона існувала і щоб за її наслідками виник борг.

Механізм блокування ліквідації

Конструкція, на якій будувався розрахунок позивача, спиралася на дві обставини, що діяли послідовно й перекривали ліквідацію на обох етапах — і під час розгляду справи, і після ухвалення рішення.

Перша обставина діє на час судового розгляду. Завершення ліквідації юридичної особи неможливе без узгодження з податковим органом. Головне управління ДПС не підписує обхідний лист і не надає дозволу на зняття підприємства з обліку за наявності незавершеного спору про виплати працівникові та непогашеної заборгованості з оплати праці. Доки справа перебуває на розгляді, ліквідацію зупинено вже самим фактом її існування.

Друга обставина — і саме в ній полягала основна небезпека — діє вже після ухвалення рішення. Особливість у тому, що для блокування ліквідації позивачеві достатньо було досягти присудження будь-якої, навіть символічної суми. Якби суд відмовив у переважній частині вимог і присудив до стягнення хоча б сто гривень заробітної плати, наслідок був би тим самим: наявність непогашеного боргу, незалежно від його розміру, унеможливлює завершення ліквідації. Податковий орган не дозволить зняти підприємство з обліку, доки заборгованість із заробітної плати існує.

На цьому й замикалася пастка. Після набрання рішенням законної сили борг підлягав погашенню, проте погасити його можна лише двома шляхами — перерахуванням коштів за наданими кредитором реквізитами або в порядку примусового виконання, яке запускається пред'явленням виконавчого листа. Позивач не надавав банківських реквізитів і не мав наміру пред'являти виконавчий лист до виконання. Тим самим він перекривав обидва способи погашення: добровільне виконання роботодавцем ставало неможливим через відсутність реквізитів, а примусове — не запускалося, бо стягувач свідомо не звертався до виконання.

У підсумку борг, присуджений судом, не міг бути погашений у жоден передбачений законом спосіб, а підприємство утримувалося в стадії припинення безстроково — рівно стільки, скільки цього бажав би позивач.

Правова позиція та вжиті заходи

Позиція захисту ґрунтувалася на розмежуванні двох різних за змістом обов'язків. Закон покладає на роботодавця обов'язок належно виплатити працівникові всі належні при звільненні суми, але не обов'язок домогтися від нього згоди прийняти виконання. Якщо кредитор свідомо ухиляється від прийняття належних йому коштів, таке ухилення не може покладати на боржника становище безстрокового невиконавця і не зберігає зобов'язання чинним усупереч фактичному його виконанню.

З огляду на те, що позивач послідовно не надавав банківських реквізитів, товариство скористалося іншим законним способом передачі коштів — поштовим переказом на ім'я колишнього директора. Виплата була проведена в режимі належного розрахунку з працівником: підприємство нарахувало відповідні суми та сплатило всі передбачені чинним податковим законодавством податки і збори, зокрема податок на доходи фізичних осіб і військовий збір, із відображенням виплати у звітності. Кошти були перераховані саме як заробітна плата з усіма ознаками правомірної виплати роботодавцем, а не як приватний переказ між фізичними особами.

Принципове значення мало те, що подальша доля переказу правового значення для вирішення справи не мала. Отримання позивачем коштів на пошті залежало виключно від його власної волі, і з урахуванням його дійсних намірів неотримання було цілком очікуваним. Однак для суду визначальним є факт виконання зобов'язання боржником, а не факт прийняття виконання кредитором. Товариство виконало свій обов'язок повністю й належно; ухилення позивача від отримання коштів не відновлює погашеного зобов'язання і не повертає до життя предмет спору.

Результат

Ухвалою від 2 квітня 2026 року Одеський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за скаргою позивача на відмову в забезпеченні позову у зв'язку з відмовою позивача від апеляційної скарги.

Ухвалою від 8 квітня 2026 року Хаджибейський районний суд міста Одеси закрив провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Суд встановив, що відповідач у добровільному порядку сплатив грошові кошти, не виплачені при звільненні, середній заробіток і компенсацію втрати частини доходів, унаслідок чого неврегульованих питань між сторонами не залишилося, а наявний спір вирішено в позасудовому порядку.

Із закриттям провадження зникла й підстава, на якій трималося блокування ліквідації. Заборгованість, що мала залишатися непогашеною безстроково, була погашена; судовий спір, саме існування якого перешкоджало завершенню процедури, припинився. Ліквідацію підприємства було розблоковано, а спроба використати трудовий спір як засіб безстрокового утримання товариства в стадії припинення виявилася безрезультатною.

Висновок

З правового погляду справа окреслює межу між виконанням грошового зобов'язання та прийняттям виконання. Обов'язок роботодавця вичерпується належною виплатою належних працівникові сум; добросовісність кредитора при прийнятті цих сум перебуває поза межами обов'язку боржника. Коли кредитор свідомо ухиляється від отримання виконання, переслідуючи мету, відмінну від задоволення власної грошової вимоги, таке ухилення не зберігає зобов'язання чинним і не може правомірно блокувати реалізацію підприємством права на завершення ліквідації. Виконання, проведене боржником у законний спосіб і в повному обсязі, усуває предмет спору незалежно від того, чи побажав кредитор його прийняти.

Практична цінність справи — у нешаблонності обраного рішення. Замість тривалого оскарження заборони реєстраційних дій і доведення мотивів позивача захист усунув саму підставу конструкції, залишивши її без предмета. Показовим є те, що елегантність цього ходу визнав і представник протилежної сторони: рішення виявилося настільки бездоганним процесуально, що не залишило опонентові простору для подальшої боротьби. Найскладніша пастка була розімкнена не нарощуванням обсягу процесуальної роботи, а єдиним точним кроком, що позбавив її сенсу.