Позов про місце проживання дітей у Білоцерківському суді та визнання рішення Шаріатського суду Йорданії: кейс, що завершився возз'єднанням сім'ї

Громадянин Йорданії опинився перед двома паралельними судовими процесами — в Україні та Йорданії — щодо місця проживання власних дітей. Обидва провадження закрито. Сім'я возз'єдналася.

Вступ

Восени 2024 року до адвокатського об'єднання «Дісп'ютс» звернувся громадянин Йорданії з ситуацією, яка рідко зустрічається навіть у складній практиці міжнародного сімейного права: одночасно тривало два судових провадження щодо того самого предмету — місця проживання двох малолітніх дітей — і провадилися вони в різних країнах з різними правовими системами, рішення яких могли б прямо суперечити одне одному.

У березні 2024 року дружина клієнта, громадянка України, подала до Білоцерківського міськрайонного суду позов про визначення місця проживання дітей з нею. У травні 2024 року Шаріатський суд Сувейліх Йорданського Хашимітського Королівства виніс заочне рішення, яким постановив передати дітей батькові та зобов'язав матір повернути їх до Йорданії. Визнати це рішення в Україні ще тільки належало. Клієнт потребував правового захисту одночасно в обох процесах. До початку 2025 року обидва провадження закрито — після того, як подружжя прийняло рішення про возз'єднання та спільне проживання в Йорданії.

Передісторія

Подружжя познайомилося та одружилося в Йорданії. Від шлюбу народилося двоє дітей: старша дитина — у січні 2019 року, молодша — у липні 2020 року. Обоє дітей є громадянами Хашимітського Королівства Йорданії. У певний момент стосунки між подружжям погіршилися, і дружина залишилася з дітьми в Україні — без згоди чоловіка як законного представника дітей.

Наприкінці 2023 року батько подав позов до Шаріатського суду Сувейліх. У травні 2024 року суд першої інстанції Йорданії виніс заочне рішення, яким задовольнив позов: постановив приєднати обох дітей до батька для опіки в Йорданському Хашимітському Королівстві та зобов'язав матір передати їх батькові. В описовій частині рішення суд окремо зафіксував, що діти знаходяться під піклуванням матері в Україні, де ведеться війна, і що вона переїхала з ними без згоди батька як законного представника дітей.

У березні 2024 року дружина подала до Білоцерківського міськрайонного суду позов про визначення місця проживання дітей з нею. Провадження уже тривало по суті, коли восени 2024 року клієнт звернувся за правовою допомогою до адвокатського об'єднання «Дісп'ютс».

Правова позиція та вжиті заходи

Перед командою стояло три завдання: сформувати правову позицію у справі про визначення місця проживання дітей, підготувати клопотання про визнання йорданського рішення, а також опрацювати можливість позову за Гаазькою конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року.

Справа про визначення місця проживання дітей

Захист будувався на трьох взаємопов'язаних напрямках, викладених у поясненнях суду.

Перший — процесуальний аргумент про існування іноземного рішення з тотожним предметом спору. У поясненнях зазначалося, що правова природа обох справ є тотожною. Задоволення українського позову до вирішення питання визнання рішення йорданського суду створює ситуацію правової невизначеності та не призведе до фактичного вирішення конфлікту між сторонами. Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» та статті 462 ЦПК України в Україні мають виконуватися рішення судів Йорданського Хашимітського Королівства, що набрали законної сили, якщо їх визнання передбачено міжнародним договором. Розгляд справи без урахування вже існуючого рішення означав би процесуальну неекономічність і ризик суперечливих рішень двох юрисдикцій.

Другий — аргумент про найкращі інтереси дітей у контексті безпекової ситуації. Частина 2 статті 155 Сімейного кодексу України передбачає, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. До матеріалів справи були долучені об'єктивні дані: заява Регіональної директорки ЮНІСЕФ у країнах Європи та Центральній Азії від 13 травня 2024 року, де зафіксовано, що майже 2000 дітей загинули або були поранені від початку повномасштабної війни в Україні, а також план-схема повітряних тривог у Київській області за 12 місяців: 567 тривог, найдовша — 12 годин 40 хвилин 26 серпня 2024 року. Позиція полягала в тому, що перебування дітей-громадян Йорданії в Україні означає регулярне перебування в укриттях, переривання навчання, порушення сну — тоді як Йорданія є країною без активних бойових дій. Безпека дітей у порівнянні двох середовищ була задокументована цифрами, а не лише стверджуваннями.

Третій — клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, подане 4 жовтня 2024 року. Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 161 Сімейного кодексу України при вирішенні спору про місце проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік і стан здоров'я дітей. Перед експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз планувалося поставити запитання про вплив повітряних тривог, ракетних обстрілів і порушення сну на психологічний стан, соціальну адаптацію та нормальний розвиток дітей — а також про довгострокові наслідки перебування в місцевості з воєнним станом.

Справа про визнання рішення Шаріатського суду Йорданії

Правовою основою для визнання рішення став Договір між Україною та Йорданським Хашимітським Королівством про взаємну правову допомогу у цивільних справах, підписаний 27 листопада 2019 року та ратифікований Законом України від 2 вересня 2020 року. Стаття 14 Договору передбачає взаємне визнання та виконання рішень, що набрали законної сили, у цивільних справах. Стаття 16 встановлює перелік документів: засвідчена копія судового рішення, довідка про набрання законної сили, у випадку заочного рішення — документ про належне повідомлення відповідача, а також засвідчені переклади. Усі необхідні документи були підготовлені та подані разом із клопотанням.

Проте Білоцерківський суд постановив ухвалу про залишення клопотання без розгляду. Суд встановив, що всупереч вимогам підпункту b частини 2 статті 16 Договору не надано засвідченої копії виклику або іншого документа, який підтверджує, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи. До матеріалів клопотання входила копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення матері дітей — однак без опису вкладення. Відсутність одного рядка в поштовому документі — переліку того, що саме містив лист — стала достатньою підставою для процесуальної відмови.

У грудні 2024 року до Київського апеляційного суду була подана апеляційна скарга на ухвалу про залишення клопотання без розгляду. Апеляційний суд відкрив провадження.

Результат

13 січня 2025 року позивачка подала до Білоцерківського суду заяву про залишення позовної заяви про визначення місця проживання дітей без розгляду. 16 січня 2025 року суд постановив відповідну ухвалу на підставі частини 1 статті 257 ЦПК України.

5 лютого 2025 року Київський апеляційний суд постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою клієнта від апеляційної скарги відповідно до статті 364 ЦПК України.

Обидва провадження закрито. Підставою стало рішення подружжя відновити стосунки та спільно переїхати до Йорданії, що зробило обидва судові процеси безпредметними.

Висновок

Ця справа ілюструє особливу складність сімейних спорів з міжнародним елементом, коли два правових порядки одночасно претендують на вирішення того самого питання. Паралельне існування провадження в українському суді та чинного рішення іноземного суду — не рідкість у справах, де діти є громадянами однієї держави, а фактично проживають в іншій. Правова аргументація про безпекову ситуацію та найкращі інтереси дітей в умовах воєнного стану, підкріплена об'єктивними даними міжнародних організацій та задокументованою статистикою, є самостійною і правомірною позицією для судового розгляду.

Водночас справа показує, як технічні вимоги міжнародних договорів про правову допомогу можуть стати вирішальними процесуальними перешкодами. Відсутність опису вкладення до поштового відправлення — один формальний документ — унеможливила підтвердження належного повідомлення відповідача і стала підставою для залишення клопотання без розгляду. Ретельна підготовка супровідних документів при визнанні іноземних судових рішень є не процедурною формальністю, а умовою, від якої залежить, чи буде справа взагалі розглянута по суті.