Господарський суд Одеської області відмовив у відкритті провадження про банкрутство ТОВ через недобросовісні кредиторські вимоги та наявність спору про право.

Кредитор, пов'язаний із колишнім директором ТОВ, намагався ініціювати банкрутство компанії на завершальному етапі добровільної ліквідації. Адвокатське об'єднання «Дісп'ютс» забезпечило правовий супровід ліквідації та захист боржника в суді. У відкритті провадження було відмовлено.

Вступ

У жовтні 2025 року Господарський суд Одеської області відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю. Ініціатором банкрутства виступила фізична особа — дружина колишнього директора цього ж товариства, яка заявила майнові вимоги на суму 487 000 гривень за договором купівлі-продажу транспортного засобу, укладеним ще у 2018 році.

Інтереси товариства в суді представляло Адвокатське об'єднання «Дісп'ютс». Процедуру добровільної ліквідації з боку товариства супроводжував ліквідатор Роман Кудлай, захист боржника у господарському суді здійснював керуючий партнер Дмитро Чугуєнко. Суд встановив наявність спору про право між ініціюючим кредитором та боржником, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, а не через процедуру банкрутства. Крім того, вимоги кредитора були визнані погашеними відповідно до частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України — через пропуск місячного строку на оскарження рішення ліквідатора.

Передісторія

У листопаді 2023 року єдиний учасник товариства прийняв рішення про добровільну ліквідацію компанії. Відтоді колишній директор відмовився передавати ліквідатору документацію, печатки та штампи підприємства — незважаючи на вимогу рішення про ліквідацію та письмову вимогу ліквідатора, направлену у січні 2024 року.

Одночасно — у січні 2024 року — дружина колишнього директора направила ліквідатору вимогу про визнання її кредитором товариства на суму 487 000 грн, посилаючись на договір купівлі-продажу транспортного засобу від січня 2018 року. Ліквідатор відхилив вимоги через відсутність оригіналів документів та сумніви щодо достовірності поданих копій. Рішення про відмову було направлено на адресу кредитора наприкінці січня 2024 року.

Протягом майже двох років після отримання відмови кредиторка не вчинила жодних дій для захисту своїх прав: до суду не зверталась, офіційних претензій не надсилала. Натомість у вересні 2025 року — коли процедура добровільної ліквідації перебувала на завершальній стадії, а весь пакет документів вже було підготовлено — вона подала до Господарського суду Одеської області заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство товариства.

Від дати укладення договору у січні 2018 року до моменту подання заяви про банкрутство у вересні 2025 року минуло понад сім років. За весь цей час кредитор не звертався до суду з позовом про стягнення боргу.

Правова позиція та вжиті заходи

Отримавши заяву про банкрутство, товариство звернулось до Адвокатського об'єднання «Дісп'ютс». Керуючий партнер Дмитро Чугуєнко сформував позицію захисту, яка ґрунтувалась на двох самостійних підставах для відмови у відкритті банкрутного провадження — кожна з яких була достатньою сама по собі.

Першою підставою стала наявність спору про право між сторонами. Відповідно до частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Дмитро стверджував, що договір купівлі-продажу транспортного засобу є фіктивним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України: він укладений між пов'язаними особами (подружжям, які проживають за однією адресою і мають спільну електронну пошту) без наміру створення реальних правових наслідків. Товариству не було відомо про існування цього транспортного засобу аж до серпня 2025 року — до моменту проведення податкової перевірки. Автомобіль не відображений у бухгалтерському обліку, жодних документів про фактичну передачу чи експлуатацію не існує.

Додатковим свідченням фіктивності стали безпідставні та систематичні продовження строків оплати: додатковою угодою від жовтня 2019 року строк оплати перенесено до грудня 2020 року, а додатковою угодою від грудня 2022 року — до грудня 2023 року. За нормальної господарської практики жоден добросовісний кредитор не погоджується на подібні відстрочення без отримання забезпечення або хоча б нарахування відсотків.

Одночасно із поданням відзиву, боржник звернувся до районного суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним — що саме по собі підтверджувало наявність спору про право між сторонами.

Другою підставою стало погашення вимог кредитора в силу закону. Відповідно до частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України вимоги кредиторів, не визнані ліквідаційною комісією, вважаються погашеними, якщо кредитор у місячний строк після отримання повідомлення про відмову не звернувся до суду з позовом. Рішення ліквідатора Романа Кудлая про відхилення вимог було направлено кредиторці наприкінці січня 2024 року — і не оскаржене. Від дати направлення рішення до дати подання заяви про банкрутство минуло понад рік і сім місяців.

Захист також акцентував увагу суду на недопустимості та недостовірності доказів, поданих заявницею. Відповідно до статей 77 та 78 Господарського процесуального кодексу України докази, отримані з порушенням закону, судом не приймаються. Колишній директор та кредиторка, маючи у своєму розпорядженні підпис керівника і печатку товариства, мали фізичну можливість виготовляти будь-які документи заднім числом. Підтвердженням цього стало відкриття кримінальних проваджень за фактом викрадення документації товариства, підробки підписів та незаконного заволодіння транспортним засобом.

Результат

У жовтні 2025 року Господарський суд Одеської області відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство на підставі частини 6 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства. Суд погодився з обома аргументами захисту Дмитра Чугуєнка.

Суд встановив, що між ініціюючим кредитором та боржником існує спір про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, а не в порядку процедури визнання боржника банкрутом. Вимоги заявниці носять спірний характер, оскільки вони не визнаються боржником і спростовуються ним активно. Суд застосував статтю 234 Цивільного кодексу України та дійшов висновку про ознаки фіктивного правочину — укладеного між пов'язаними особами без наміру створення правових наслідків.

Щодо другої підстави: суд констатував, що кредитор не оскаржив рішення ліквідатора у встановлений 30-денний строк, що підтвердив і представник заявниці у судовому засіданні. Суд послався на постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року та визнав вимоги погашеними в силу частини 5 статті 112 ЦК України. Спроба поновити погашені вимоги через банкрутство замість передбаченого законом механізму оскарження була кваліфікована судом як недобросовісна.

Суд критично поставився і до поданих заявницею фінансових документів: на запитання судді про те, яким чином фізична особа отримала фінансову звітність товариства, представник заявниці відповіді не надав. Докази були визнані недопустимими відповідно до статей 77 та 78 ГПК України.

Висновок

Ця справа демонструє, що процедура банкрутства не може слугувати інструментом відновлення вимог, погашених через пропуск строку на оскарження. Частина 5 статті 112 Цивільного кодексу України встановлює чіткий і безповоротний наслідок: кредитор, який не оскаржив відмову ліквідатора впродовж одного місяця, втрачає право на вимогу. Спроба обійти цей наслідок через ініціювання банкрутства є не лише процесуально неприйнятною, але й свідченням недобросовісності, яку суди розпізнають і відхиляють.

З практичної точки зору справа підкреслює критичну роль узгодженої роботи ліквідатора та адвоката на всіх етапах процедури. Ліквідатор Роман Кудлай забезпечив документальну базу: вчасно направлене та підтверджене рішення про відхилення вимог стало ключовим фактом, на якому суд ґрунтував висновок про погашення. Керуючий партнер Дмитро Чугуєнко перетворив цей факт на правову позицію, яка закрила справу ще до розгляду по суті.