95 тисяч гривень стягнуто з недобросовісного продавця з Instagram, який не доставив собаку в Ізраїль і не повернув кошти

Претензія-вимога, позов, відмова першої інстанції та апеляція: шлях, який завершився поверненням клієнтці всієї сплаченої суми та відшкодуванням витрат на правничу допомогу.

Вступ

Клієнтка Адвокатського об'єднання «Дісп'ютс», яка постійно проживає в Ізраїлі, придбала цуценя в приватного продавця, знайденого через Instagram, і сплатила 67 912,48 грн передоплати за саму тварину, медичні аналізи, щеплення та доставку. Собаку їй так і не передали, а кошти не повернули. Письмового договору між сторонами не існувало: оферта була розміщена на веб-сайті та в соціальній мережі, умови узгоджені в месенджері, а оплата здійснена банківськими переказами без зазначення призначення платежу.

Суд першої інстанції в позові відмовив, дійшовши висновку, що без письмового договору немає і зобов'язання, та додатково стягнув з клієнтки витрати на правничу допомогу відповідача. Дніпровський апеляційний суд це рішення скасував повністю: усний договір розірвано, з продавця стягнуто 67 912,48 грн передоплати, 4 844,80 грн судового збору за обидві інстанції та 22 000 грн витрат на професійну правничу допомогу — разом 94 757,28 грн. Кошти повернуто клієнтці в повному обсязі за місяць з моменту відкриття виконавчого провадження.

Передісторія

У травні 2024 року клієнтка ознайомилася зі сторінкою в Instagram, яка рекламувала продаж породистих собак і зручні умови доставки до різних країн світу. Профіль містив велику кількість фотографій тварин і позитивних відгуків, а в розділі «Посилання» було вказано веб-сайт із детальними описами собак, умовами купівлі та доставки. Клієнтка обрала чистопородне чотиримісячне цуценя породи померанський шпіц вартістю 2 500 євро. Оскільки вона постійно проживає в Ізраїлі, доставка саме до цієї країни була ключовою умовою — і продавець публічно пропонувала таку послугу, а в листуванні від 11 травня 2024 року окремо запевнила, що доставка до Ізраїлю можлива.

15 травня 2024 року сторони узгодили в месенджері всі умови: вартість собаки 2 500 євро без урахування доставки, щеплень та логістичних витрат; попередня оплата 21 800 грн, що становило еквівалент 500 євро; відшкодування вартості медичних аналізів та щеплень у розмірі 10 850 грн; вартість доставки авіасполученням з Республіки Молдова до Ізраїлю та наземним транспортом до Молдови в обидва кінці — 800 євро; залишок вартості у 2 000 євро — у момент передачі тварини безпосередньо в руки покупця. Того ж дня клієнтка сплатила перший платіж, а продавець письмово підтвердила його отримання.

Загалом протягом травня — липня 2024 року було здійснено три перекази: 10 850 грн за медичні аналізи та щеплення, 21 800 грн попередньої оплати за собаку і 800 євро за доставку. За курсом НБУ на дату останнього платежу загальна сума склала 67 912,48 грн.

Обумовленим строком доставки був червень 2024 року. Однак уже після отримання коштів продавець повідомила клієнтку, що в законодавстві нібито відбулися зміни і вивезення собак за межі України тепер можливе лише після досягнення ними семимісячного віку. Такої норми в чинних нормативно-правових актах не існувало, і про неї не йшлося під час укладення договору. Клієнтка погодилася зачекати, і сторони визначили нову дату доставки — 01 серпня 2024 року.

01 серпня 2024 року доставка не відбулася. Після цього продавець в односторонньому порядку запропонувала змінити умови договору та передати тварину в третій країні — Республіці Кіпр. Для клієнтки така умова була нездійсненною: правила імпорту домашніх тварин до Ізраїлю, встановлені ветеринарними нормами Міністерства сільського господарства Ізраїлю, вимагають підтвердження того, що тварина перебувала у володінні власника щонайменше 90 днів перед в'їздом до країни. Передача собаки на Кіпрі означала б, що ввезти її до Ізраїлю неможливо.

Строк зірвано двічі, підстава перенесення не існувала в законодавстві, а запропонована альтернатива унеможливлювала мету договору. Станом на серпень 2024 року зобов'язання не було виконане, прийнятні для покупця строки та умови передачі не запропоновані, а сплачені кошти залишалися у продавця. На цьому етапі клієнтка звернулася до Адвокатського об'єднання «Дісп'ютс».

Правова позиція та вжиті заходи

Досудова претензія-вимога

09 серпня 2024 року був укладений договір про надання професійної правничої допомоги, а вже 14 серпня 2024 року адвокат Дмитро Чугуєнко направив продавцю претензію-вимогу через месенджер WhatsApp — тим самим каналом зв'язку, у якому велися всі переговори про купівлю. Вибір каналу мав самостійне значення: він фіксував, що продавець отримує вимогу в тому ж середовищі, у якому раніше узгоджувала умови та підтверджувала отримання коштів.

Правова позиція будувалася на положеннях Цивільного кодексу України щодо форми правочину, істотних умов договору, обов'язків продавця та наслідків порушення зобов'язання, а також на статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», яка передбачає укладення договору шляхом обміну електронними повідомленнями між сторонами або приєднанням до пропозиції укласти договір, зробленої через вебсайт, електронну пошту чи інші електронні засоби комунікації.

Вимоги були конкретними: розірвати усний договір купівлі-продажу від 15 травня 2024 року та повернути отримані кошти протягом семи днів з дня отримання претензії. До претензії додавалися квитанції про всі три платежі та роздруківка листування з WhatsApp. Доказова база, на якій згодом трималася вся справа, була сформована і пред'явлена продавцю ще до звернення до суду. Претензія залишилася без задоволення і без відповіді по суті.

Позов і рішення суду першої інстанції

У жовтні 2024 року був поданий позов до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про розірвання договору купівлі-продажу та повернення суми попередньої оплати.

Відповідач заперечила саме існування домовленостей. У відзиві вона стверджувала, що між сторонами не було укладено ані усного, ані письмового договору, а спілкування 15 травня 2024 року було лише обговоренням продажу собаки та порядку доставки. Платіжні документи, за її позицією, не містять призначення платежу, тому встановити підстави переказів неможливо. Водночас вона пояснювала невиконання доставки форс-мажорними обставинами — скасуванням рейсів до Ізраїлю у зв'язку з воєнною загрозою — і стверджувала, що доглядала собаку три місяці, підготувала документи на виїзд та здійснила всі аналізи і щеплення. Додатково відповідач заявила про стягнення з клієнтки 20 000 грн витрат на власну правничу допомогу.

Ця позиція внутрішньо суперечлива: сторона не може одночасно не мати жодних зобов'язань і посилатися на неможливість їх виконання. Проте 03 грудня 2025 року суд першої інстанції в позові відмовив повністю. Суд виходив з того, що письмовий договір купівлі-продажу собаки між сторонами не укладався, а усна узагальнена домовленість і документи про перерахування коштів не свідчать про наявність у відповідача договірного зобов'язання; на думку суду, позивач не довів узгодження всіх істотних умов — предмета, ціни та строку. Понад те, з клієнтки було стягнуто 9 000 грн витрат на правничу допомогу на користь відповідача.

Формально на цьому справу можна було завершити. Сума спору порівняно невелика, а апеляційне оскарження означало новий судовий збір, додаткову роботу та ризик підтвердження вже наявного програшу. Рішення було оскаржене, оскільки помилка суду першої інстанції мала правовий, а не оціночний характер: суд ототожнив відсутність єдиного підписаного документа з відсутністю договору як такого.

Апеляційна скарга: правовий механізм

Стаття 218 Цивільного кодексу України прямо встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17 роз'яснила: недодержання письмової форми договору не свідчить про його недійсність чи неукладеність, а єдиним загальним наслідком є обмеження кола доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину. Допустимими залишаються письмові докази, засоби аудіо- та відеозапису та інші докази; недопустимими є лише свідчення свідків.

Механізм укладення договору в цій справі розкривався через три послідовні норми. Відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи або інформація, розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться. Веб-сайт і сторінка в Instagram з описами тварин, цінами та умовами доставки саме такою інформацією і були, а персональне листування ці умови конкретизувало. Згідно з частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов, зокрема сплатила відповідну суму грошей, така дія є прийняттям пропозиції. Отже, платежі клієнтки становили акцепт, вчинений конклюдентними діями.

Окремим доводом стало те, що суд першої інстанції не дослідив листування між сторонами та не надав йому правової оцінки. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 сформулювала підхід, за яким, якщо листування дає змогу встановити його учасників і може підтверджувати доводи сторін щодо наявності між ними відповідних відносин, суд може прийняти таке листування як доказ та оцінити його сукупно з іншими доказами у справі. Верховний Суд у постановах від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 та від 18 лютого 2021 року у справі № 442/3516/20 визнав скріншоти повідомлень і роздруківки з месенджерів належними та допустимими доказами.

Істотним було й те, що відповідач не заперечувала самого факту листування — вона заперечувала лише його правову кваліфікацію. Додатково в скарзі використано висновок Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 752/16778/22 щодо розподілу тягаря доказування: коли покупець надав документ про оплату, саме продавець має спростовувати доводи покупця і доводити, що між сторонами склалися інші правовідносини, ніж заявлені в позові.

Результат

28 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу задовольнив повністю, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення. Колегія суддів встановила, що роздруківки листування, у якому продавець зазначає ціну, необхідність проведення щеплень і підтверджує готовність доставити собаку до Ізраїлю, за своєю природою є офертою, а платежі покупця — її прийняттям. Суд перелічив усі узгоджені сторонами істотні умови договору: предмет, сторони, ціну та дати сплати, строки виконання і момент належного виконання.

Довід про відсутність призначення платежу апеляційний суд відхилив: він спростовується листуванням, у якому відповідач сама визначає розмір відповідних сум та їх цільове призначення, а покупець надсилає їй квитанції про сплату в месенджері. Іншого пояснення щодо призначення отриманих коштів відповідач не надала.

Апеляційний суд розірвав усний договір купівлі-продажу від 15 травня 2024 року та стягнув з відповідача 67 912,48 грн, 4 844,80 грн судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій і 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Додатковою постановою від 12 травня 2026 року з відповідача стягнуто ще 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Загальна сума стягнення склала 94 757,28 грн.

Добровільно кошти повернуті не були, тому виконання судових рішень довелося здійснювати у примусовому порядку. За нашою заявою приватний виконавець відкрив виконавче провадження та вжив заходів, спрямованих на забезпечення реального стягнення: накладено арешт на все рухоме майно боржниці, а також арешт на кошти на її банківських рахунках. Арешт коштів у банках зазвичай є найшвидшим інструментом, однак його результативність повністю залежить від наявності залишків на рахунках, тому паралельно виконавець встановлював майновий стан боржниці за даними державних реєстрів.

Протягом місяця з моменту відкриття виконавчого провадження було оголошено в розшук транспортний засіб, зареєстрований за боржницею. Розшук автомобіля означає, що відомості про нього вносяться до відповідних інформаційних систем, і транспортний засіб підлягає виявленню, вилученню та подальшій реалізації в рахунок погашення боргу. Уже наступного дня після оголошення автомобіля в розшук боржниця сплатила всю суму заборгованості.

Два роки заперечення самого факту існування договору завершилися добровільною сплатою протягом доби після того, як стягнення торкнулося конкретного майна. Усі присуджені суми надійшли клієнтці в повному обсязі.

Висновок

Справа показує, що договір, який на жодному етапі не існував на папері, є повноцінним зобов'язанням. Оферта була розміщена в соціальній мережі та на веб-сайті, істотні умови узгоджені в месенджері, акцепт вчинений банківським переказом, а призначення платежів встановлене не з платіжних документів, а з листування, у якому продавець сама назвала суми та їх цільове призначення. Відсутність підписаного документа звужує коло допустимих доказів, але не скасовує ані договору, ані обов'язків, що з нього випливають. Позиція відповідача, яка одночасно заперечувала існування договору і посилалася на неможливість його виконати, стала самостійним аргументом на користь клієнтки: сторона, що отримала кошти, не змогла запропонувати жодного альтернативного пояснення їх призначення.

З практичного погляду ключовим став етап після відмови суду першої інстанції. Програш у справі, де сума спору порівняно невелика, а суд додатково поклав на клієнтку витрати на правничу допомогу відповідача, природно налаштовує на те, щоб зупинитися. Клієнтка ставилася до подання апеляційної скарги скептично, і її можна зрозуміти: два роки провадження вже не дали результату, а нова інстанція означала новий судовий збір і ризик того, що програш буде підтверджений. Ми наполягли на оскарженні, оскільки були переконані, що рішення суду першої інстанції є помилковим — суд не дав правової оцінки листуванню сторін і ототожнив відсутність єдиного підписаного документа з відсутністю договору, тобто припустився помилки в застосуванні норм матеріального права, яка підлягала виправленню саме в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду цю позицію підтвердила повністю.

Окремо варто враховувати, що судове рішення саме по собі коштів не повертає — реальний результат забезпечує примусове виконання, і в цій справі боржниця погасила заборгованість лише тоді, коли стягнення торкнулося належного їй майна. Для покупця, який укладає угоду через соціальну мережу чи месенджер, з цього випливає просте правило: переписку, у якій продавець називає ціну, строки та призначення платежів, слід зберігати повністю, а квитанції про перекази надсилати тим самим каналом зв'язку, у якому велися переговори. Саме ця сукупність доказів замінює підписаний договір.