Адвокати та судді vs Роботи

Останнім часом в суспільстві (особливо в юридичній спільноті) активно обговорюється питання заміни юристів роботами (андроїдами, штучним інтелектом).

Вважаю, що такі страхи є передчасними і ґрунтуються вони на поганих знаннях літератури та кінематографу жанру фантастика, які при вивченні даного питання давно випередили юристів та вчених.

В даній статті я спробую, використовуючи прості логічні висновки, викласти свої сумніви відносно можливості заміни адвокатів та юристів роботами.

Висновок №1: Поки судді – це люди, адвокати не будуть роботами.

Робота судді полягає в тому, щоб проаналізувати та дати оцінку доводам сторін, а також доказам, з точки зору їх допустимості, достовірності, достатності та належності. Крім цього, суд, навіть того не усвідомлюючи, пропускає будь-яку правову ситуацію через призму своїх моральних цінностей, емоцій і суб'єктивного ставлення до всього, що відбувається в судовому засіданні.

В судовому процесі адвокат здійснює збір, аналіз, узагальнення інформації та доказів, які обґрунтовують правову позицію Клієнта та надає цю інформацію до суду у вигідному для його Клієнта вигляді та світлі.

Досвідчені адвокати знають не тільки Закони та які докази найбільш ймовірно будуть прийняті судом до уваги, але й як впливати на емоції судді, для того, щоб досягти поставленої мети.

Як ми бачимо, і з одного і з іншого боку, задіяний людський мозок, здатний до мислення, емоцій і, навіть, до емоційних маніпуляцій.

Так ось, для того, щоб переконати суддю в чому-небудь, бажано мислити як суддя, але як мінімум, бути людиною розумною.

Молоді і/або недосвідчені юристи, діючі шаблонно (так їх навчили у ВНЗ), які не вдумуючись, не володіючи розумінням процесу доказування в суді, неабияк дратують суддів своєю дурістю, що, як правило, має негативні наслідки для Клієнтів, яких вони представляють. Крім того, вони дуже часто звертаються до текстів Законів в Суді (їх цьому навчили викладачі-теоретики), що також викликає гнів суддів. Це не судовий процес.

Судовий процес –  це не суддя, який виконує роль диктофона, а учасники – замість гучномовця, що проголошують норми Закону і читають зі своїх листків позови, клопотання і заперечення.

Це складне інтелектуальне дійство, в результаті якого, зі складних, заплутаних, іноді брехливих доказів сторін, народжуються прості і зрозумілі висновки. А на їх основі –  Справедливі рішення.

Такі висновки обґрунтовують  правоту тієї чи іншої сторони і дозволяють будь-якому сторонньому спостерігачеві самостійно, без глибокого занурення в суть спору, зрозуміти чому суд прийшов саме до таких висновків.

З огляду на складність, іноді абстрактність і нез'ясовність судового процесу, його інтелектуальну складову, можна з упевненістю сказати, що Андроїд або автоматизована система, що виконує механічні, шаблонні дії, навряд чи зможе домогтися успіху в суді людському.

Інша справа, якщо він буде наділений людським мисленням, емоціями, буде мати доступ до інформації, до якої має доступ людина, але це вже зовсім інша ситуація, про яку написано в Висновку №3 цієї статті.

Висновок №2: Люди не дозволять судити себе роботам.

Звичайно ж, що на певному етапі розвитку технологій, довірити складання статуту підприємства, заповіту або договору, можна буде автоматизованим системам.

Але роботи не будуть судити людей ні у цивільних, ні у кримінальних справах, до тих пір, поки їх не наділять людськими якостями і не зроблять повноцінними членами суспільства.

Теоретично, для того щоб робот міг вершити суд над людиною у кримінальній справі, його необхідно наділити "людським" розумінням таких якостей як: любов, ненависть, заздрість, образа, приниження, честь і гідність, справедливість, "людський фактор" та іншим, таким простим, але різним за сприйняттям категоріям.

До слова, людський фактор, відмінно зображений у фільмі "Чудо на Гудзоні (Sully)".

Деякі юристи, можуть заперечити, мовляв, в цивільному та господарському процесі можна на підставі шаблонів і формул вирішити справу.

Дозволю собі не погодитися з таким переконанням, оскільки, був свідком близько десятка судових справ, вирішених не згідно із законом, а по справедливості.

Судді всіх 3 інстанцій відходили від Букви Закону, для того щоб захистити права тих, хто зробив помилку або не міг захистити себе сам.

Новий Верховний суд регулярно відходить від норм Закону на користь Верховенства права (за що йому низький уклін і повага).

Саме в захисті основоположних прав людини і справедливості судових рішень міститься Правосуддя і саме для цього є Суд, який має необмежені повноваження для захисту порушених прав.

«Закони пишуть люди, а людям властиво помилятися» (цитата з серіалу «Посередник Кейт).»).

Висновок №3: Якщо, все ж, люди дозволять вершити правосуддя над людьми – це вже будуть не роботи.

Я допускаю таку можливість, але в такому випадку, роботи стануть повноправними громадянами і матимуть всі людські права.

Нарівні з суддями-людьми будуть судді-роботи, і, адвокати-роботи, теж.

Однак, я думаю, що в такому випадку неможна буде робити акцент на цьому, оскільки бути роботом – по суті – означатиме належати до певної раси, тому називати його роботом буде расизмом та дискримінацією.

Приклад наділення робота людськими якостями прекрасно розкритий у фільмі «Вона (Her 2013).

У цьому фільмі штучний розум («Операційна система») зображена з кращого боку, ніж людина. І головний герой віддав перевагу спілкуванню з штучним інтелектом над спілкуванням з реальними людьми. На те були причини.

Твір «Докази» (1946) Айзека Азімова, присвячений питанню: чи можна розрізнити людину та робота, створеного, щоб  виглядати людиною, який зовні не відрізняється від людини?

Келвін стверджує, що той хто дотримується Закону, той «або робот, або дуже хороша людина». А на питання, чи є тоді велика різниця між роботом і людиною, вона відповідає: «Величезна різниця. Перш за все, роботи глибоко порядні».

Питання наділення Робота людськими якостями і, перш за все, штучним інтелектом і здатністю до саморозвитку вже зараз стоїть досить гостро.

Роботи вже давно не грають в шахи з людьми, замість цього, вони змагаються між собою і їх результати виходять далеко за межі людських можливостей.

Разом з тим, штучний інтелект, який вивчав шахи всього 4 години, зміг перемогти найскладнішу програму гри в шахи з колосальним відривом.

Вже зараз, на ранніх етапах розвитку штучного розуму, вчені (Стівен Хокінг) і громадські діячі (Ілон Маск) висловлюють (Стивен Хокинг помер 14 березня 2018 року) стурбованість тим, що, якщо не обмежити здатність штучного розуму до саморозвитку наслідки можуть бути незворотними і неймовірними для всього людства.

Чи можна обмежити здатність Роботів до самонавчання, чи є в цьому сенс? Чи можна буде вчасно зупинити роботів в їх саморозвитку? Чи можна змусити їх виконувати людські закони або, хоча б, закони робототехніки, наприклад, введені Айзеком

Айзек Азімов вперше сформулював три закони робототехніки:

• Робот не може заподіяти шкоду людині або своєю бездіяльністю допустити, щоб людині було завдано шкоди.
• Робот повинен коритися всім наказам, які дає людина, крім тих випадків, коли ці накази суперечать Першому Закону.
• Робот повинен піклуватися про свою безпеку в тій мірі, в якій це не суперечить Першому або Другому Законам.

Якщо наділити роботів людськими якостями, вони можуть відступити він норм Законів, своїх або людських, а за своєю суттю вони стануть людьми, з усіма їх перевагами і недоліками.

Замість висновків – мої улюблені риторичні запитання:

Люди порушують Закони, чи не так? Чи будуть роботи дотримуватися законів робототехніки?

Чи потрібно замінювати людину роботом, якщо він буде так само схильний до людських недоліків – непосидючості, зайвої товариськості або замкнутості, ліні, низької або завищеної самооцінки, страху, жорстокості, цинізму, відсутності самостійності, постійної потреби в контролі та оцінці власних дій, меркантильності, брехливості та іншим?

Чи потрібно боятися адвокатам-людям приходу ери андроїдів і чи є неминучою вона?