Сурогатне материнство в Україні: ілюзія правової захищеності

Країни, де сурогатне материнство дозволене

Протягом останніх десяти років перелік держав, у яких іноземець може оплатити виношування дитини, скоротився втричі. Індія закрила програми для іноземців законом Surrogacy (Regulation) Act 2021, а Таїланд припинив їх ще у 2015 році. Непал, Камбоджа і Лаос запровадили заборони після справ про дітей, яких замовники не забрали.

Росія з грудня 2022 року допускає сурогатне материнство лише для власних громадян (Федеральний закон № 538-ФЗ). Італія Законом № 169 від 4 листопада 2024 року встановила для своїх громадян кримінальну відповідальність за сурогатне материнство навіть за кордоном, із санкцією до двох років позбавлення волі та штрафом до одного мільйона євро.

Станом на листопад 2026 року комерційне сурогатне материнство для іноземного подружжя залишається доступним в Україні, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Колумбії, окремих штатах Мексики та приблизно двадцяти штатах США. Грузія анонсувала заборону для іноземців у 2023 році, проте відповідного закону не ухвалила, тому клініки там продовжують програми. Велика Британія, Канада, Австралія, Греція, Португалія, Ізраїль і ПАР допускають лише альтруїстичне сурогатне материнство без винагороди, здебільшого для власних резидентів і за умови судового схвалення договору.

Серед цих держав Україна пропонує найпростішу процедуру: орган ДРАЦС записує подружжя батьками у свідоцтві про народження без рішення суду, і жоден державний орган не перевіряє договір із сурогатною матір'ю. За даними Міністерства юстиції України, у 2019 році органи ДРАЦС зареєстрували 1499 народжень дітей сурогатними матерями, з яких 1418 припало на іноземне подружжя.

Законодавство України

Сімейний кодекс України містить дві норми про сурогатне материнство. Якщо в організм іншої жінки перенесено ембріон, зачатий подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя (ч. 2 ст. 123 СК України). Оспорювати материнство в цьому випадку закон не дозволяє, тому сурогатна мати не може вимагати запису себе матір'ю (ч. 2 ст. 139 СК України).

Повнолітня жінка має право на штучне запліднення та імплантацію ембріона за медичними показаннями і за письмовою згодою подружжя (ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я). Вимоги до сурогатної матері, до подружжя і перелік документів для програми встановив розділ VI Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій, затвердженого наказом МОЗ України від 9 вересня 2013 року № 787. Орган ДРАЦС записує батьками подружжя за його заявою, нотаріально засвідченою згодою сурогатної матері та довідкою про генетичну спорідненість (п. 6.9 Порядку № 787, п. 11 гл. 1 розд. ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Жоден із цих актів не згадує договору між подружжям і сурогатною матір'ю, не визначає правового статусу ембріона і не встановлює відповідальності учасників програми. Тому про те, хто вирішує долю плода при багатоплідній вагітності, що відбувається з ембріонами після розлучення чи смерті одного з подружжя і за що відповідає клініка, домовляються сторони договору. Якщо договір цих питань не вирішує, суд застосовує до відносин подружжя із сурогатною матір'ю загальні норми Цивільного кодексу України про надання послуг (постанова КЦС ВС від 23.10.2019 у справі № 150/628/16-ц).

Верховна Рада 3 травня 2023 року не прийняла законопроєкт № 6475-д про застосування допоміжних репродуктивних технологій та замінне материнство. Кабінет Міністрів України у серпні 2025 року вніс законопроєкт № 13683 на ту саму тему і 16 липня 2026 року відкликав його. Альтернативний законопроєкт № 13683-1 і законопроєкти № 15506 та № 15507, які народний депутат зареєстрував 10 серпня 2026 року, станом на листопад 2026 року опрацьовуються в комітетах Верховної Ради.

Хто і з якими вимогами звертається до суду

У Єдиному державному реєстрі судових рішень є справи всіх учасників програм сурогатного материнства: подружжя, сурогатних матерів, клінік, органів ДРАЦС, органів соціального захисту і прокурорів. У таблиці зведено справи 2016–2026 років, які докладніше описано далі в статті.

Серед цих справ лише одна є позовом подружжя до сурогатної матері про гроші, і вона завершилася відмовою в позові. Частіше подружжя звертається до суду з позовом до органу ДРАЦС, від якого залежить, чи отримає дитина документи.

Договір із сурогатною матір'ю

Клініки та агенції заповнюють прогалину в законі договором, у якому розділ про обов'язки сурогатної матері займає більше місця, ніж усі інші розділи разом. Наведені нижче умови узагальнюють договори кількох українських клінік 2023–2025 років без назв і сторін.

Винагорода за такими договорами складається з щомісячної виплати в еквіваленті 450–620 євро протягом вагітності та підсумкової виплати від 12 000 до 21 000 євро після народження дитини і оформлення документів. Отже, основну частину коштів сурогатна мати одержує після того, як виконала свої обов'язки. Якщо сурогатна мати порушила договір під час вагітності і дитина народилася, подружжя може утримати штраф із підсумкової виплати. Якщо ж порушення призвело до втрати вагітності, утримувати вже нема з чого, і подружжю залишається лише позов про повернення коштів, які жінка вже отримала.

Ці договори побудовані так, що кожну виплату пов'язано з подією, яку засвідчує клініка: настанням вагітності, її тижнем, пологами. Тому подружжю необхідно до підписання замовити експертизу договору з клінікою, агенцією та сурогатною матір'ю і перевірити, хто саме є стороною кожного договору, хто отримує гроші і за які дії клініки подружжя може їх повернути.

Чому договірні санкції не працюють

Більшість обов'язків сурогатної матері за договором стосуються її тіла, і саме на них договір не поширюється. Повнолітня дієздатна особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування (ч. 4 ст. 284 ЦК України). Лікар може застосувати метод діагностики чи лікування лише за згодою поінформованого пацієнта, а відмову пацієнта він лише фіксує письмово або актом у присутності свідків (ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

Згода на редукцію ембріонів, яку сурогатна мати підписала за пів року до вагітності, не замінює згоди пацієнтки в день процедури. Тому в день, коли сурогатна мати відмовляється від процедури, клініка не має права її провести. Суд теж не має повноважень зобов'язати жінку до аборту, редукції, амніоцентезу чи госпіталізації.

Припустімо, на двадцять четвертому тижні лікар під час ультразвукового дослідження виявляє в одного з двох плодів ваду розвитку і рекомендує редукцію. Сурогатна мати за договором заздалегідь погодилася на таку процедуру. Якщо вона підтверджує згоду, клініка проводить редукцію і програма триває за договором. Якщо ж сурогатна мати відмовляється, клініка фіксує відмову і продовжує вести вагітність, а подружжя отримує лише право на договірні санкції.

Наполегливість подружжя чи агенції в такій ситуації створює ризик кримінального провадження. Кримінальний кодекс України відносить примусову вагітність і примусове переривання вагітності до форм експлуатації людини (примітка 1 до ст. 149 КК України). Уразливим стан особи стає тоді, коли збіг тяжких особистих, сімейних чи інших обставин обмежує її здатність самостійно приймати рішення (примітка 2 до ст. 149 КК України).

Сурогатними матерями в Україні стають переважно жінки, для яких винагорода за програму дорівнює доходу за кілька років. Вимога провести аборт чи редукцію, обмеження пересування і погрози штрафами дають такій жінці підстави звернутися до поліції із заявою про кримінальне правопорушення за статтею 149 КК України. Суди вже розглядали такі обвинувачення: координатор програм, адвокат і двоє перекладачів однієї мережі клінік у Харкові визнали, що вербували жінок в уразливому стані до сурогатного материнства з використанням обману, і кожен отримав п'ять років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (вироки Подільського районного суду міста Києва від 13 серпня 2024 року у справі № 756/15737/23, Оболонського районного суду міста Києва від 5 вересня 2024 року у справі № 756/15734/23 і від 28 жовтня 2024 року у справі № 756/1293/24).

Кримінальне провадження зупиняє і реєстрацію дитини. У справі за позовом біологічного батька і сурогатної матері Славутський міськрайонний відділ ДРАЦС відмовився внести зміни до актових записів про народження двійні, пославшись на кримінальне провадження за ч. 3 ст. 149 КК України і мету попередити торгівлю дітьми. Хмельницький окружний адміністративний суд 11 серпня 2021 року зобов'язав орган ДРАЦС внести зміни лише після того, як судовий експерт підтвердив генетичну спорідненість дітей із батьком (справа № 560/3998/21). Подружжю чи працівникові агенції, щодо яких відкрито таке провадження, потрібен захист у кримінальному провадженні, і про договірні штрафи до його завершення ніхто не згадує.

Кримінальна відповідальність сурогатної матері

Сурогатна мати відповідає перед законом, коли привласнює дитину або допомагає вивезти її в обхід процедури реєстрації. За це вона відповідає за Кримінальним кодексом України: за незаконне переправлення осіб через державний кордон (ст. 332 КК України), підроблення документів і використання завідомо підробленого документа (ч. 1, 4 ст. 358 КК України).

Ленінський районний суд м. Харкова визнав сурогатну матір винною в пособництві у підробленні свідоцтва про народження, використанні підробленого свідоцтва на кордоні та незаконному переправленні через кордон дитини громадян Німеччини, яку вона вивезла, щоб переховати від біологічних батьків. Суд першої інстанції 26 грудня 2024 року призначив їй чотири роки позбавлення волі і звільнив від відбування покарання з випробуванням. Харківський апеляційний суд за апеляціями прокурора і представника потерпілої 2 червня 2025 року скасував вирок у частині покарання і призначив два роки позбавлення волі з реальним відбуванням. Верховний Суд 12 листопада 2025 року залишив вирок апеляційного суду без змін (справа № 642/3201/23).

Мостиський районний суд Львівської області 25 червня 2026 року затвердив угоду про визнання винуватості з сурогатною матір'ю, яка під час реєстрації записала себе матір'ю дитини, а замовника, громадянина Франції, батьком. За вказівкою юриста вона вивезла дитину до Польщі через пункт пропуску «Мостиська» і передала замовнику. Суд призначив їй п'ять років позбавлення волі за ч. 2 ст. 332 КК України і звільнив від відбування покарання з випробуванням (справа № 448/888/26).

Цивільно-правовий спір про привласнення дитини сурогатною матір'ю закінчується інакше. Сурогатна мати, яка всупереч домовленості зареєструвала народжену двійню на себе і свого чоловіка, втратила лише запис про материнство після позову генетичного батька. Верховний Суд 22 травня 2019 року погодився з відмовою позбавити її батьківських прав щодо дитини, яка померла через кілька годин після пологів, і пояснив, що вимога про притягнення до кримінальної відповідальності не розглядається в цивільному судочинстві (справа № 705/6741/16-ц).

Стягнення через суд

Якщо примус неможливий, подружжю залишається позов про стягнення штрафу та відшкодування витрат. Верховний Суд пояснив, як суди розглядають такий позов, у справі за позовом подружжя до сурогатної матері, яка після укладення договору в липні 2016 року не завагітніла. На думку подружжя, сурогатна мати не долікувала інфекцію, не прийшла до лікаря 24 і 25 жовтня 2016 року і поїхала з Києва. Подружжя вимагало стягнути з неї 115 352,17 грн витрат на медичні послуги, аналізи, проїзд і харчування, неустойку 9 000 грн із розрахунку 1 500 грн за кожне з шести порушень приписів лікаря, а також моральну шкоду.

З цієї постанови випливає, що суд читає штрафну умову буквально і застосовує її лише до події, яка в ній описана. Тому штраф за переривання вагітності не стягується, якщо вагітність не настала, а штраф за паління не стягується без доказу самого факту паління в конкретну дату. Неустойку, яка значно перевищує розмір збитків, суд може зменшити (ч. 3 ст. 551 ЦК України), і штраф у 5 000 євро для жінки з доходом у кілька тисяч гривень на місяць підпадає під цю норму.

Так само буквально суд читає договір і тоді, коли позивачем є сурогатна мати. Сурогатна мати звернулася до суду з позовом до подружжя про стягнення 21 808,30 грн щомісячної виплати, доплати за тиждень вагітності і коштів на одяг. Деснянський районний суд міста Києва 1 лютого 2021 року відмовив у позові, оскільки за договором вагітність встановлює лише клініка, а клініка її не встановила. Київський апеляційний суд 15 вересня 2021 року погодився з цим рішенням і не прийняв аналізів незалежної лабораторії як доказу вагітності (справа № 754/15834/19).

Клініка теж не змогла стягнути шкоду із сурогатної матері. Після пологів замовник, громадянин КНР, отримав результат ДНК-тесту, за яким він не є генетичним батьком дитини, і сурогатна мати відмовилася від дитини. Правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження за ч. 3 ст. 149 КК України і повідомили сурогатній матері про підозру. Клініка звернулася з позовом до сурогатної матері про відшкодування 99 999 грн шкоди діловій репутації, і Коростенський міськрайонний суд Житомирської області 1 лютого 2021 року позов задовольнив. Житомирський апеляційний суд 7 липня 2021 року скасував це рішення і відмовив у позові, оскільки сам факт відкриття кримінального провадження і поширення інформації не доводить, що шкоди завдано саме неправомірними діями сурогатної матері (справа № 279/5244/20).

Сурогатна мати, яка вимагає винагороду за договором, ризикує тим, що боржники виїдуть з України до ухвалення рішення. В одній зі справ сурогатна мати разом із позовом про стягнення 275 500 грн винагороди просила суд накласти арешт на житло відповідачів і заборонити одному з них перетинати державний кордон до закінчення розгляду справи. Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу 19 липня 2023 року повернув позовну заяву, оскільки позивачка не усунула її недоліків після двох ухвал про залишення позову без руху (справа № 523/4597/22).

Рішення суду про стягнення ще не означає отримання коштів. Державний виконавець утримує із заробітної плати боржника за договірними стягненнями не більше 20 відсотків, а до 50 відсотків лише за аліментами та за шкодою, завданою кримінальним правопорушенням (ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження»). Звернути стягнення на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами й на одноразову допомогу при народженні дитини державний виконавець не може (ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження»).

Майновий стан сурогатних матерів видно з інших справ у реєстрі. Управління соціального захисту населення Лозівської міської ради двічі через суд стягувало з жінок допомогу малозабезпеченим сім'ям і одиноким матерям, яку вони отримували, не задекларувавши винагороди за програму сурогатного материнства (рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 листопада 2021 року у справі № 629/5457/21 і Сахновщинського районного суду Харківської області від 27 серпня 2024 року у справі № 629/3726/24). В ухвалі про затвердження плану реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність фізичної особи боржниця пояснила, що погодилася на програму сурогатного материнства, щоб закрити борги (справа № 904/1165/25). В іншій справі жінка стверджувала, що стала сурогатною матір'ю, щоб повернути позику, проте суд стягнув із неї 7 000 доларів США, бо повернення боргу вона не довела (справа № 130/1096/24).

Якщо в сурогатної матері немає офіційного доходу і зареєстрованого майна, стягнення в межах виконавчого провадження триває роками без жодного надходження. Майно, яке жінка купила за винагороду, суди визнають її особистою власністю, оскільки винагорода за виношування дитини є платою за особистий фізіологічний процес, а не спільним доходом подружжя (рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 12 червня 2026 року у справі № 710/1293/25, Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року у справі № 742/23/26). Тому таке майно відповідає за борги самої сурогатної матері, проте в цих справах жінки витратили винагороду на житло, погашення кредиту й автомобіль.

Відповідальність клініки та агенції

Клініка чи агенція відповідає перед подружжям, якщо подружжя доведе обман або порушення порядку застосування репродуктивних технологій. В інших випадках суди визначають обов'язки клініки та агенції за буквальним текстом договору, який складає сама клініка чи агенція.

Неодружена пара з Німеччини, яка сплатила за пакет програм 30 000 євро, звернулася з позовом до агенції сурогатного материнства, її директорки і кураторки. Святошинський районний суд м. Києва встановив, що договір із парою підписало приватне підприємство без ліцензії, тоді як ліцензію мало товариство з такою самою назвою, а гроші пара переказувала на особисті рахунки працівників. За десять хвилин до зустрічі агенція замінила погоджену сурогатну матір іншою жінкою. Сурогатній матері перенесли два з п'яти ембріонів пари, три інші ембріони всупереч умовам програми не збереглися, і агенція запропонувала парі платну повторну спробу. Суд дійшов висновку, що директорка побудувала схему, за якої відповідальність за якість послуг неможливо покласти на жодну з юридичних осіб.

Святошинський районний суд м. Києва 24 липня 2023 року ухвалив заочне рішення, яким визнав договір недійсним як укладений під впливом обману і солідарно стягнув з агенції, директорки та кураторки збитки в подвійному розмірі, тобто 21 440,22 євро і 13 360 грн, а також моральну шкоду (ст. 230 ЦК України). Ще до ухвалення рішення суд наклав арешт на квартиру директорки, проте ухвала залишилася без виконання, бо директорка вже відчужила квартиру (справа № 759/24311/21). Агенція мала таку саму назву, що й мережа, координатор, адвокат і перекладачі якої згодом визнали вину за ч. 3 ст. 149 КК України.

Агенції сурогатного материнства укладають із подружжям договори доручення або договори про інформаційні послуги. Холодногірський районний суд міста Харкова 18 квітня 2019 року відмовив генетичній матері в позові до агенції про повернення 22 000 грн і стягнення моральної шкоди. Суд вирішив, що агенція виконала зобов'язання в момент, коли подружжя підписало договір із сурогатною матір'ю, оскільки саме цю подію договір називав підтвердженням повного виконання (справа № 642/2368/17).

Подружжя, яке брало участь у програмі з «гарантією» результату, вимагало від повіреного агенції 29 000 євро збитків і 2 900 євро моральної шкоди, бо після переривання вагітності на 21-му тижні агенція не почала програму заново без доплат. Богунський районний суд м. Житомира 3 лютого 2023 року відмовив у позові. Суд встановив, що агенція від договору не відмовлялася, вагітність перервалася через самовільний викидень без вини сурогатної матері, а саме подружжя порушувало договір, оскільки спілкувалося з сурогатною матір'ю напряму і вимагало переривання вагітності (справа № 295/8309/21).

Якщо подружжя відмовляється платити за програму, суд стягує з нього оплату на користь клініки. Подружжя придбало пакет вартістю 49 000 євро, за умовами якого сурогатну матір обирає клініка, і відмовилося вносити третій платіж у 15 000 євро, бо отримало договір із сурогатною матір'ю без нотаріального посвідчення і не мало підтвердження вагітності. Дитина народилася, а за договором послуги вважалися наданими в момент народження дитини. Харківський апеляційний суд 26 березня 2024 року погодився, що подружжя зобов'язане оплатити послуги, якими фактично користувалося, і зменшив суму до 302 778 грн лише тому, що частину платежу подружжя вже сплатило (справа № 642/3316/23).

Сурогатна мати теж не може вимагати від клініки більше, ніж прямо записано в договорі. Багатодітна сурогатна мати, яка отримувала допомогу як малозабезпечена, у липні 2016 року втратила вагітність двійнею і звернулася з позовом до клініки про відшкодування 700 000 грн моральної шкоди. Вона повідомила клініці результати УЗД з ускладненнями 9 червня 2016 року, а клініка запросила її на огляд лише на 4 липня. Святошинський районний суд міста Києва 28 вересня 2023 року позов задовольнив. Київський апеляційний суд 22 травня 2024 року скасував це рішення і відмовив у позові, бо спільний договір не покладав на клініку обов'язку спостерігати за вагітністю сурогатної матері, а судово-медичну експертизу так і не провели через те, що позивачка її не оплатила (справа № 759/15994/17).

Клініка відповідає перед пацієнтами за порушення порядку застосування репродуктивних технологій, і суди присуджують за це значні суми. Державна клініка під час програми ЕКЗ без згоди подружжя використала донорський матеріал, і через відсутність генетичного зв'язку з дитиною суд виключив колишнього чоловіка пацієнтки з актового запису як батька. Верховний Суд 5 серпня 2026 року погодився зі стягненням на користь пацієнтки 800 000 грн моральної шкоди і направив справу на новий розгляд у частині майнової шкоди. Івано-Франківський апеляційний суд 13 жовтня 2026 року стягнув із клініки 1 728 000 грн майнової шкоди, що дорівнює аліментам на дитину до її повноліття (справа № 344/4082/23).

Ембріони

Правового статусу ембріонів закон не визначає. Клініка, яка зберігає ембріони, передає їх лише за згодою обох партнерів, а якщо один із них помер і договір про кріоконсервацію такої ситуації не передбачає, вимагає рішення суду.

Личаківський районний суд м. Львова 13 лютого 2026 року задовольнив позов жінки, яка жила однією сім'єю з військовим без реєстрації шлюбу, до клініки, яка зберігала їхні спільні ембріони. Військовий загинув, а ні заяви за Порядком № 787, ні договір зберігання не передбачали розпорядження ембріонами на випадок смерті. Суд вивів із поведінки загиблого за життя, що він хотів використання ембріонів партнеркою, а не їх знищення, і надав їй право розпоряджатися ними та використати їх (справа № 463/12547/25).

Центральний районний суд міста Дніпра 8 вересня 2025 року розглянув позов батьків померлого чоловіка до клінік і до його вдови, яка відмовилася від спадщини. Суд застосував до ембріонів за аналогією норми про майнові права з урахуванням моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК України) і зобов'язав клініку передати батькам три з кріоконсервованих ембріонів сина і вдови. Суд також визнав право батьків як подружжя на програму сурогатного материнства з цими ембріонами і на запис себе батьками дитини. Під час апеляційного розгляду батьки відмовилися від позову, і Дніпровський апеляційний суд 24 квітня 2026 року визнав рішення нечинним і закрив провадження (справа № 203/4924/23).

У цій самій справі суд першої інстанції визнав неукладеним договір зберігання, за яким вдова одноосібно розпоряджалася ембріонами, бо чоловік його не підписав. Тому подружжю необхідно в договорі про кріоконсервацію, підписаному обома, визначити, хто розпоряджається ембріонами в разі смерті чи недієздатності одного з подружжя і в разі розірвання шлюбу.

Запис подружжя батьками дитини

Закон дає подружжю одну гарантію: запис батьками дитини, яку народила сурогатна мати. Орган ДРАЦС може відмовити в реєстрації лише з підстав, перелічених у законі: якщо реєстрація суперечить законодавству, якщо документи не відповідають вимогам законодавства або якщо заявник звернувся не до того органу (ст. 21 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). На практиці органи ДРАЦС відмовляють і з інших причин, і подружжя отримує документи для дитини лише після оскарження відмови органу ДРАЦС в адміністративному суді.

Дарницький районний у місті Києві відділ ДРАЦС відмовив подружжю, бо вважав, що сурогатна мати на момент участі в програмі була вагітна. Окружний адміністративний суд міста Києва 26 червня 2020 року скасував відмову і пояснив, що орган ДРАЦС не має повноважень перевіряти законність застосування репродуктивних технологій (справа № 640/4040/20). Харківський міський відділ ДРАЦС не зареєстрував народження, бо ембріон перенесли до реєстрації шлюбу подружжя. Дитина померла, і батьки не могли її поховати без документів, поки Харківський окружний адміністративний суд 21 липня 2020 року не зобов'язав орган ДРАЦС провести реєстрацію (справа № 520/7324/2020).

Галицький відділ ДРАЦС у місті Львові замість реєстрації надіслав через Міністерство юстиції запит до Чеської Республіки і запропонував подружжю зареєструвати народження там. Львівський окружний адміністративний суд 14 квітня 2025 року визнав цю бездіяльність протиправною і зобов'язав орган ДРАЦС зареєструвати народження дитини, генетично спорідненої лише з батьком (справа № 380/23763/24). Макарівський відділ ДРАЦС відмовив бабусі дитини, яка подала заяву за апостильованою довіреністю подружжя, проте Дніпропетровський окружний адміністративний суд 15 листопада 2021 року скасував цю відмову (справа № 160/14508/21).

Якщо сурогатна мати не дає нотаріальної згоди на запис подружжя батьками, орган ДРАЦС не може зареєструвати народження. Подружжя з Німеччини, дитину якого сурогатна мати не передала, приховувала і вимагала за неї гроші, отримало відмову і в лікарні, і в органі ДРАЦС. Балаклійський районний суд Харківської області 19 жовтня 2021 року встановив факт народження дитини, зачатої подружжям, на підставі експертизи генетичного батьківства, проведеної в кримінальному провадженні. Подружжя просило допустити негайне виконання рішення, щоб орган ДРАЦС зареєстрував народження одразу, проте суд відмовив, оскільки справ про встановлення факту народження тоді не було у вичерпному переліку справ, рішення в яких виконуються негайно (справа № 610/3131/21). Тому орган ДРАЦС міг зареєструвати народження дитини лише після того, як рішення набрало законної сили, тобто після спливу строку на апеляційне оскарження (ч. 1 ст. 273 ЦПК України). Після змін, внесених Законом України від 1 липня 2022 року № 2345-IX, суд допускає негайне виконання рішення про встановлення факту народження на території, де введено воєнний стан (п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України). Хортицький районний суд м. Запоріжжя 16 серпня 2022 року з цієї підстави допустив негайне виконання рішення про встановлення факту народження у справі за заявою незаміжньої жінки, дитину якої виносила сурогатна мати (справа № 337/2288/22).

Подружжя може роками не отримати запису батьками, якщо дитину до реєстрації вилучили правоохоронні органи. Поліція 24 квітня 2020 року вилучила як «знайдених» двох дітей подружжя громадянина КНР і громадянки України, народжених за програмами сурогатного материнства, а служба у справах дітей зареєструвала дітей із вигаданими даними про батьків. Подружжя звернулося до суду з позовами про визнання батьківства і материнства, і щодо сина Солом'янський районний суд м. Києва 4 квітня 2023 року позов задовольнив (справа № 760/7095/21). Щодо доньки суд першої інстанції позов задовольнив, проте Київський апеляційний суд 4 листопада 2025 року відмовив у позові, оскільки батько не з'явився на повторну судову генетичну експертизу, і суд визнав це ухиленням від участі в експертизі (ст. 109 ЦПК України). Верховний Суд 16 вересня 2026 року залишив постанову апеляційного суду без змін, і через шість років після вилучення подружжя не записане батьками дівчинки, опікуном якої є стороння особа (справа № 760/6143/21).

Якщо подружжя відмовляється від дитини, батьками за записом стають сурогатна мати та її чоловік. Кропивницький апеляційний суд 18 квітня 2022 року погодився зі стягненням аліментів із сурогатної матері та її чоловіка, яких записали батьками дитини з вродженими вадами і які не забрали її з пологового будинку. Суд пояснив, що права й обов'язки батьків випливають із запису в органі ДРАЦС, а договір сурогатного материнства і ДНК-тест, за яким батьком є громадянин КНР, не звільняють записаних батьків від обов'язку утримувати дитину, поки вони не оспорять батьківства в окремому позові (справа № 396/741/21).

Запис в українському свідоцтві не завжди визнають за кордоном. За німецьким правом матір'ю є жінка, яка народила дитину, тому подружжя з Німеччини просить український суд встановити факт, що вони є батьками вже зареєстрованої дитини. Солом'янський районний суд м. Києва 30 квітня 2024 року і Подільський районний суд м. Києва 26 серпня 2026 року такі заяви задовольнили (справи № 760/7302/24, № 758/4156/26). Шевченківський районний суд м. Києва 26 січня 2024 року відмовив у відкритті провадження за такою самою заявою, оскільки вважав походження дитини вже встановленим свідоцтвом про народження (справа № 761/3100/24). Через таку різну практику встановлення батьківства і материнства в суді для іноземного подружжя залежить від того, як заяву сформульовано і до якого суду її подано.

Наслідки для майбутніх батьків

Закон записує іноземне подружжя батьками дитини і позбавляє сурогатну матір права оспорити цей запис. Усі інші відносини між клінікою, агенцією, сурогатною матір'ю та подружжям існують лише в договорах, які суди тлумачать буквально, а державний виконавець не може виконати проти боржниці без доходу. Тому, якщо будь-який учасник програми зловживає своїм становищем, подружжя отримує або рішення, яке неможливо виконати, або кримінальне провадження, у якому воно саме може стати підозрюваним.

Втрати сторін при цьому нерівні. Клініка втрачає гонорар за одну програму, а сурогатна мати — винагороду, яку може заробити в наступній програмі. Подружжя втрачає власний генетичний матеріал, якого в більшості пар, що доходять до сурогатного материнства, налічується кілька ембріонів, іноді один. За витрачений чи знищений ембріон суд може присудити гроші, а відновити його неможливо.