Повернення дитини за Гаазькою конвенцією:
міжнародне викрадення дітей

Що вважається міжнародним викраденням дитини

Термін «міжнародне викрадення дітей» походить з назви Конвенції і позначає цивільно-правову ситуацію, коли один із батьків самостійно змінив державу проживання дитини. Сама Конвенція оперує поняттями «незаконне переміщення» і «незаконне утримування» дитини та визначає, коли вони настають (ст. 3 Конвенції). Для України Конвенція чинна з 01.09.2006 і є частиною національного законодавства, тому її правила мають перевагу над правилами ЦПК України, якщо вони відрізняються (ст. 3 ЦПК України). Від правильної кваліфікації ситуації на старті залежить, чи має сенс позов про повернення взагалі або спір належить вирішувати за іншими правилами.

Три умови, з якими Конвенція пов'язує повернення дитини

Для рішення про повернення суд повинен встановити, що дитина постійно мешкала в державі — учасниці Конвенції безпосередньо перед переміщенням, що переміщення або утримання порушило права піклування за законодавством цієї держави і що заявник фактично здійснював ці права до переміщення або здійснював би їх, якби не переміщення (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 344/20234/19). Права піклування включають, зокрема, право визначати місце проживання дитини і можуть виникати із закону, рішення суду чи адміністративного органу або угоди (ст. 3, 5 Конвенції). Третя умова — вік: Конвенція застосовується лише до дитини, яка не досягла 16 років, і після цього віку суд уже не може ухвалити рішення про повернення, навіть якщо позов подано раніше (ст. 4 Конвенції). Якщо всі три умови встановлено, дитину має бути негайно повернуто до держави її постійного місця проживання (постанова Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 344/24144/23).

Чим незаконне переміщення дитини відрізняється від її незаконного утримування

Переміщення — це вивезення дитини з держави її проживання без згоди другого з батьків, коли дитина перетинає кордон уже всупереч його волі. Утримування — ситуація, коли дитина виїхала законно, зі згоди обох батьків, але її не повернули: після закінчення погодженої поїздки, канікул або строку, вказаного в нотаріальній згоді. За наявності згоди на виїзд утримання стає незаконним лише з моменту, коли сплив погоджений строк повернення або коли той із батьків, хто давав згоду, вимагав повернути дитину, а йому відмовили (постанова Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 754/7569/21). Від цієї дати рахується річний строк для звернення до суду, тому квитки в обидва боки, листування про дату повернення і письмова вимога повернути дитину мають самостійне доказове значення. Згода на поїздку з визначеним строком не є згодою на утримання дитини після нього (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22), але те, що згода була саме тимчасовою, доводить заявник (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 308/1403/20).

У яких випадках Конвенція не застосовується до спору про дитину

Конвенція не застосовується, якщо дитині вже виповнилося 16 років, якщо переміщення відбулося до набрання Конвенцією чинності між Україною і відповідною державою, а також у відносинах з державою, яка не визнала приєднання України до Конвенції або приєднання якої не визнала Україна (ст. 4, 35, 38 Конвенції; п. 3 Порядку виконання на території України Конвенції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952). Якщо дитину з України вже вивезли до третьої держави, суд України може зупинити провадження або відмовити у прийнятті заяви (ст. 12 Конвенції). Окремо Конвенція не застосовується, коли державою звичайного проживання дитини була Україна: якщо батько нотаріально погодив лише тимчасовий виїзд дітей з обов'язком повернути їх в Україну, то ні реєстрація дітей за кордоном, ні набуте ними іноземне громадянство не зробили іноземну державу їхнім постійним місцем проживання, і повернення матір'ю дітей в Україну не визнано викраденням (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 523/14982/23). У такому разі спір між батьками вирішується як спір про місце проживання дитини за Сімейним кодексом України.

Як проходить процедура повернення дитини з України

Конвенція дозволяє звернутися із заявою до центрального органу, яким в Україні є Міністерство юстиції, або подати позов безпосередньо до суду України (ст. 8, 29 Конвенції). Рішення про повернення ухвалює лише суд, а центральний орган шукає дитину, пропонує добровільне повернення і медіацію (ст. 7, 10, 12 Конвенції). З 2025 року Мін'юст сам до суду не звертається: він передає заяву до центру з надання безоплатної правничої допомоги, і позов подає призначений там представник (пп. 14 п. 9 Порядку № 952 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2025 № 1045). Якщо ж заявник має власного адвоката, Мін'юст справу до суду не передає, його територіальний орган заходів щодо добровільного повернення не вживає, а після спливу трьох місяців з дня інформування заявника про суд, компетентний розглядати справу, Мін'юст припиняє опрацювання заяви (п. 10, останній абзац п. 12, пп. 12 п. 28 Порядку № 952). Отже, заявник, який має адвоката, від звернення до Мін'юсту нічого не отримує, а час, витрачений на адміністративну процедуру, скорочує річний строк для звернення до суду. Процедура в Мін'юсті доцільна для тих, хто не має можливості залучити адвоката в Україні і розраховує на безоплатного представника.

Тому позов подають одразу до суду, а разом з ним або ще до його подання — заяву про заборону дитині виїзд з України. Під час воєнного стану батьки з дітьми часто переїжджають: той, хто вивіз дитину, може прожити в Україні кілька місяців і виїхати до третьої держави. Якщо дитина залишить Україну, суд може зупинити провадження або відмовити у прийнятті заяви про повернення (ч. 3 ст. 12 Конвенції), а Мін'юст припиняє опрацювання заяви, щойно Адміністрація Державної прикордонної служби підтвердить виїзд дитини (пп. 9 п. 28 Порядку № 952). Тоді все зроблене в Україні втрачає значення, і процедуру доводиться починати в державі, куди вивезено дитину.

Що робить Мін'юст із заявою про повернення і кому цей шлях підходить

Заяву про сприяння поверненню дитини подають до центрального органу держави, де дитина постійно проживала, або безпосередньо до Мін'юсту України за формою, затвердженою Порядком № 952; до неї додають свідоцтво про народження дитини, рішення суду чи угоду щодо опіки, документи про постійне проживання дитини за кордоном, доручення заявника, витяг із законодавства держави проживання і засвідчені переклади (ст. 8 Конвенції; п. 3 Порядку № 952). Мін'юст підтверджує отримання заяви протягом 15 днів, а якщо адреса дитини невідома, звертається до Національної поліції, Державної міграційної служби і Державної прикордонної служби (п. 9 Порядку № 952). Територіальний орган Мін'юсту пропонує тому, з ким перебуває дитина, повернути її добровільно або взяти участь у медіації, а служба у справах дітей протягом 15 днів обстежує умови проживання дитини (п. 12, 13 Порядку № 952). Центральний орган може відмовити у прийнятті заяви, якщо вважає її явно необґрунтованою (ст. 27 Конвенції). Відмова Мін'юсту не перешкоджає зверненню до суду, проте лист Мін'юсту з оцінкою обставин відповідач може отримати на адвокатський запит і подати до суду як доказ. Якщо ж заявник має власного адвоката, територіальний орган Мін'юсту заходів щодо добровільного повернення не вживає (останній абзац п. 12 Порядку № 952), тому ця процедура має сенс лише для заявників без адвоката в Україні.

Наказом Міністерства юстиції України від 17.09.2026 № 2350/5 запроваджено пілотний проєкт безоплатної медіації у транскордонних сімейних спорах, який вводиться в дію після спливу трьох місяців з дня опублікування наказу, а дату його старту Мін'юст оголошує окремо. У межах проєкту центр з надання безоплатної правничої допомоги призначає медіатора, на врегулювання питання повернення відводиться 15 календарних днів з дня отримання медіатором доручення, а угода за результатами медіації може бути затверджена судом як мирова (п. 8, 10, 14, 19, 21 Порядку реалізації пілотного проєкту). Медіація можлива лише за згодою обох сторін і на будь-якій стадії — до суду, під час розгляду справи і під час виконання рішення.

Хто подає позов про повернення дитини, до якого суду і з якими вимогами

Позов подає сам заявник, якого представляє його адвокат, без попереднього звернення до Мін'юсту (ст. 29 Конвенції). Якщо ж заявник звернувся до Мін'юсту і власного адвоката не має, позов подає представник, призначений центром безоплатної правничої допомоги, — протягом семи робочих днів після отримання заяви (п. 4 розд. II Інструкції, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 26.09.2025 № 2641/5). Позов подається до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача (ст. 27 ЦПК України), і помилка в підсудності коштує місяців: в одній зі справ ухвала про передачу справи до належного суду набрала законної сили лише за пів року після її постановлення (постанова Верховного Суду від 07.10.2026 у справі № 511/4471/24). У позові зазвичай заявляють такі вимоги:

• визнати незаконним переміщення та утримання дитини в Україні в розумінні ст. 3 Конвенції;
• зобов'язати відповідача повернути дитину до держави її постійного проживання у визначений строк;
• у разі невиконання рішення добровільно — відібрати дитину і передати заявникові для забезпечення повернення;
• покласти витрати на повернення дитини на одну зі сторін (ст. 26 Конвенції);
• залучити службу у справах дітей третьою особою.

Вимогу про передачу дитини заявникові на випадок невиконання суди вирішують по-різному: в одних справах її задовольняли разом із поверненням (постанова Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 203/3031/24), в інших відхиляли як таку, що стосується майбутнього і питань виконання, і Верховний Суд з такою відмовою погодився (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22). Документи, видані за кордоном, за Конвенцією не потребують легалізації (ст. 23 Конвенції), проте Верховний Суд визнав копії рішень іноземного суду без апостиля неналежно засвідченими (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 523/14982/23), тому на рішеннях іноземних судів і довідках державних установ апостиль необхідно проставляти, а переклад засвідчувати.

Конвенція відводить суду шість тижнів на вирішення справи

Конвенція зобов'язує суди діяти без затримок, а якщо рішення не ухвалено протягом шести тижнів від початку процедури, заявник або центральний орган мають право вимагати пояснень щодо причин затримки (ст. 11 Конвенції). Сплив шести тижнів не припиняє повноважень суду і не має інших процесуальних наслідків, тому порушення цього орієнтиру заявник фіксує письмовим запитом до суду чи центрального органу. Верховний Суд наголошує, що швидкі рішення за Гаазькою конвенцією служать найкращим інтересам дітей і що невідкладно мають розглядатися також апеляційні скарги (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22). Реальна тривалість справ, які дійшли до Верховного Суду, наведена нижче, у розділі про строки.

Яку роль у справі відіграє служба у справах дітей

Служба у справах дітей (орган опіки та піклування) за місцем фактичного проживання дитини обстежує умови її проживання або оцінює рівень безпеки і складає акт, роз'яснює особі, з якою проживає дитина, положення Конвенції та можливість добровільного повернення, а на клопотання заявника визначає порядок його спілкування з дитиною до рішення суду (п. 13 Порядку № 952). У суді служба бере участь як третя особа, а її акт обстеження і висновок суд оцінює разом з іншими доказами і жоден із них не має для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 2 ст. 89 ЦПК України). В одній зі справ, попри розпорядження районної адміністрації про недоцільність повернення, суди зобов'язали повернути дитину до Швейцарії, а Верховний Суд залишив це рішення без змін (постанова Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 203/3031/24).

Що має довести заявник, щоб суд зобов'язав повернути дитину

Тягар доказування в цих справах розподілено чітко. Заявник доводить звичайне місце проживання дитини в державі, куди просить її повернути, і те, що він здійснював опіку та піклування до переміщення (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 344/20234/19). Той, хто вивіз або утримує дитину, доводить винятки, за яких суд може відмовити у поверненні (постанова Верховного Суду від 07.10.2026 у справі № 511/4471/24). Тому позов заявника будується як доказова карта трьох умов ст. 3 Конвенції, де кожну умову підтверджено окремими документами.

Як довести, що дитина постійно проживала за кордоном

Звичайне місце проживання — це місце, яке доводить певний ступінь прив'язаності дитини до її соціального та сімейного оточення: суд враховує тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини та сім'ї в державі, відвідування садка чи школи, знання мови, соціальні та сімейні зв'язки дитини (постанова Верховного Суду від 07.10.2026 у справі № 511/4471/24). Найсильніші докази — документи, які показують сталий уклад життя: дозвіл на проживання, реєстрація адреси, довідки з садка або школи, медична карта й страхування, оплата гуртків, запис до першого класу, договір оренди житла сім'ї. Для дітей, які виїхали з України після 24 лютого 2022 року, суд з'ясовує насамперед причину перебування за кордоном: тимчасове перебування з матір'ю в іншій державі зі статусом тимчасового захисту у зв'язку з агресією рф не зробило цю державу звичайним місцем проживання дитини, яка народилася і жила в Україні, навіть після майже трьох років життя там і відвідування місцевого садка (постанова Верховного Суду від 30.09.2026 у справі № 761/162/25). Отже, заявник, сім'я якого виїхала з України у зв'язку з війною, має довести, що переїзд був рішенням про зміну держави проживання, а не евакуацією.

Права піклування визначаються за законом держави, де дитина жила до переміщення

Те, чи мав заявник права піклування, визначається за законодавством держави, де дитина постійно мешкала до переміщення, а не за правом України (ст. 3 Конвенції). Суд може безпосередньо враховувати іноземне законодавство і рішення іноземних судів без процедури їх визнання в Україні (ст. 14 Конвенції), тому в позові наводять текст відповідної норми іноземного закону про спільне батьківське піклування з перекладом або рішення іноземного суду про опіку. Права піклування охоплюють не лише визначення місця проживання дитини, а й вирішення питання про її тимчасовий чи постійний виїзд за межі держави (постанова Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 718/1867/23). Рішення іноземного суду, ухвалене вже після переміщення, на законність самого переміщення не впливає (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 523/14982/23).

Заявник має довести, що фактично піклувався про дитину

Формальної наявності прав недостатньо: заявник має показати, що до переміщення реально брав участь у житті дитини. Якщо батько не жив з дитиною, а його батьківство юридично оформили вже після виїзду дитини, суд визнає переміщення законним, і пізніші накази іноземного суду про опіку цього не змінюють (постанова Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 754/7569/21). Фактичне піклування підтверджують документи про оплату садка, гуртків, лікування і житла, листування з вихователями та лікарями, фото і відео спільного побуту, показання свідків. Грошові перекази на дитину після її неповернення не означають, що заявник погодився з переїздом, а навпаки підтверджують виконання ним батьківського обов'язку (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22).

Заявник має довести, що не погоджувався на переїзд дитини

Згода на переміщення може бути письмовою або усною, якщо її існування доведено, а про мовчазну згоду свідчить відсутність заперечень протягом усього часу до звернення із заявою про повернення (постанова Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 441/2203/24). Якщо батько був присутній під час перетину кордону і усно погодився на переїзд, а твердження, що згода стосувалася лише новорічних свят, нічим не підтверджене, суд визнає переміщення законним (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 308/1403/20). Нотаріальна згода на виїзд дитини з одним із батьків на кілька років, у тому числі за межі ЄС, разом із дорученням приймати всі рішення щодо дитини виключає незаконність переміщення в межах строку її дії (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 303/5427/23). Тому заявнику необхідно зберегти текст будь-якої згоди, квитки з датою повернення і листування, а незгоду з неповерненням — заявити письмово одразу.

Коли суд відмовляє у поверненні дитини

Перелік підстав для відмови вичерпний: це сплив року з адаптацією дитини, згода заявника або фактичне нездійснення ним піклування, серйозний ризик шкоди, заперечення дитини і несумісність повернення з основними принципами захисту прав людини (ч. 2 ст. 12, ст. 13, 20 Конвенції; постанова Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 334/5244/23). Винятки тлумачаться вузько, а мотиви, з яких суд застосовує чи відхиляє виняток, мають бути деталізованими, без автоматичних чи стереотипних висновків (постанова Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 344/6604/21). Водночас повернення не може бути призначене автоматично або механічно: суд зважує інтереси дитини, кожного з батьків і обставини сім'ї в цілому (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21).

Після спливу року суд може відмовити, якщо дитина прижилася в Україні

Якщо від переміщення до початку процедури в суді минуло менше року, суд видає розпорядження про негайне повернення і не досліджує, чи прижилася дитина в Україні, навіть якщо під час розгляду вона прожила тут понад два роки (ст. 12 Конвенції; постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 295/4672/24). Після спливу року суд також повертає дитину, проте відповідач отримує додаткову підставу для відмови — адаптацію дитини, яку він має довести доказами соціалізації: відвідування садка чи школи, гуртків, медичний догляд, друзі, сталі родинні зв'язки, зміна мови спілкування (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22). Довідки про стан здоров'я і перебування в черзі до садка таким доказом не є (постанова Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 344/6604/21). У практиці Верховного Суду немає єдиного підходу до того, з якої дати рахувати «початок процедури»: в одній справі строк вважали дотриманим, бо заява до Мін'юсту надійшла за сім місяців від переміщення, хоча позов подано вже після спливу року (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 714/1022/23), а в іншій застосували ч. 2 ст. 12, бо позов подано за рік і 27 днів після переміщення, хоча до Мін'юсту батько звернувся за шість тижнів (постанова Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 718/1867/23). Отже, позов до суду необхідно подати до спливу 12 місяців від дня переміщення чи неповернення, не покладаючись на дату звернення до Мін'юсту.

Згода заявника на переїзд, зокрема мовчазна, як підстава для відмови

Суд не зобов'язаний повертати дитину, якщо той, хто заперечує, доведе, що заявник фактично не здійснював права піклування, дав згоду на переміщення або згодом мовчазно погодився з ним (п. «a» ч. 1 ст. 13 Конвенції). Мовчазна згода найчастіше виводиться з бездіяльності: якщо батько понад рік знав, де перебуває дитина, і не вживав заходів для її повернення, суд може поставити під сумнів відсутність його згоди на утримування (постанова Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 441/2203/24). Якщо батько сам привіз дитину в Україну, а обсяг перевезених речей, квитки і показання свідків свідчать про домовленість залишити дитину тут жити, суд відмовляє у поверненні навіть за позовом Мін'юсту (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 201/3647/22). Тому кожен тиждень бездіяльності після неповернення дитини працює на користь відповідача.

Серйозний ризик шкоди для дитини як підстава для відмови у поверненні

Підстава «b» охоплює лише ситуації, які виходять за межі того, що дитина може розумно витримати, і не включає звичайні незручності, пов'язані з переїздом (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 714/1022/23). Розлука з матір'ю сама по собі такою підставою не є, адже рішення про повернення не перешкоджає матері супроводжувати дитину і звернутися до суду держави проживання щодо місця проживання дитини (постанова Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 344/24144/23). Інша ситуація — коли мати об'єктивно не може повернутися разом з дитиною: не має візи чи права на в'їзд, житла і засобів; тоді розлука малої дитини з матір'ю суди визнають нетерпимою обстановкою (постанови Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21, від 11.02.2026 у справі № 441/2203/24). Для доведення домашнього насильства обвинувальний вирок не потрібен: доказами можуть бути, зокрема, документи про звернення до поліції країни проживання (постанова Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 718/1867/23). В одній зі справ серйозний ризик визнано доведеним на підставі заяви до жандармерії, протоколу заслуховування потерпілої і медичної довідки (постанова Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 334/5244/23). Підставою для відмови визнавався також стан здоров'я дитини з діагнозом, підтвердженим фахівцями (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 303/5427/23).

Коли суд враховує заперечення самої дитини проти повернення

Суд може відмовити у поверненні, якщо дитина заперечує проти нього і досягла такого віку і рівня зрілості, за якого її думку слід брати до уваги (ч. 2 ст. 13 Конвенції). Конкретного віку Конвенція не встановлює: щодо п'ятирічної дитини Верховний Суд не побачив підстав враховувати її думку (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21). Думка дитини може бути висловлена не лише в залі суду, а й у висновку психолога чи органу опіки, відео- або аудіозаписи, висновок психологічної експертизи або в режимі відеоконференції, і суд має обґрунтувати, як він її врахував (постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 295/4672/24). Тому сторона, яка посилається на думку дитини, має подбати про належну форму її фіксації фахівцем, а не обмежуватися поясненнями дорослих.

Як Верховний Суд оцінює посилання на воєнний стан в Україні

Воєнний стан сам по собі не є достатньою підставою для повернення дитини до того з батьків, хто живе за кордоном: цю обставину суд оцінює разом з іншими з огляду на найкращі інтереси дитини (постанова Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 718/1867/23). В іншій справі Верховний Суд, згадавши про воєнний стан, погодився, що найкращим інтересам дитини відповідає перебування з матір'ю в Україні (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21). У справах, де звичайне місце проживання дитини за кордоном було доведено, безпекову ситуацію в Україні Верховний Суд врахував як додатковий аргумент на користь повернення (постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 344/6604/21, від 20.11.2024 у справі № 714/1022/23). Проте посилання на війну відхилено, коли дитина жила в місті Львівської області, де бойові дії не велися і евакуацію не оголошували (постанова Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 441/2203/24). Отже, аргумент про безпеку має бути конкретним — щодо міста, де живе дитина, обстрілів, повітряних тривог, а не загальним посиланням на воєнний стан.

Як не допустити вивезення дитини і зберегти спілкування з нею на час розгляду справи

Справа про повернення втрачає сенс, якщо під час її розгляду дитину вивезуть до третьої держави: суд України тоді може зупинити провадження або відмовити в розгляді, а заявникові доведеться починати процедуру заново в іншій державі (ст. 12 Конвенції). Тому одночасно з позовом або навіть до його подання до суду подається заява про забезпечення позову, яку суд розглядає протягом двох днів без повідомлення відповідача (ч. 2 ст. 149, ч. 1 ст. 153 ЦПК України). Якщо заява подана до позову, сам позов необхідно подати протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення (ч. 4 ст. 152 ЦПК України).

Суд може заборонити дитині виїзд з України до вирішення справи

У справах за Гаазькою конвенцією суд може забезпечити позов забороною дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України до вирішення справи, тоді як у звичайних спорах між батьками про місце проживання чи спілкування такий захід неможливий (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі № 754/7569/21). Заява про забезпечення може бути подана ще до позову, а в умовах воєнного стану Верховний Суд визнав доцільним формулювати захід як обмеження виїзду дитини без згоди заявника: така редакція зберігає можливість вивезти дитину в безпечне місце, якщо виникне загроза її життю (постанова Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 711/4569/23). Для ефективності заборони в заяві перелічують усі документи, за якими дитина може перетнути кордон, включно з іноземними паспортами у разі подвійного громадянства, а копію ухвали негайно направляють до Адміністрації Державної прикордонної служби. Оскарження ухвали про забезпечення не зупиняє її виконання (ч. 11 ст. 153 ЦПК України).

Як зберегти спілкування з дитиною, поки триває справа

Розгляд справи у трьох інстанціях може тривати понад рік, і весь цей час той, хто утримує дитину, контролює її спілкування з другим із батьків. Захід забезпечення має бути пов'язаний із предметом позову, тому вимогу встановити графік зустрічей у справі про повернення суд відхилив як таку, що не забезпечує виконання рішення про повернення (ухвала Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.07.2023 у справі № 711/4569/23). Надійніший шлях — клопотання до служби у справах дітей, яка за Порядком № 952 визначає порядок спілкування заявника з дитиною до вирішення справи судом (пп. 6 п. 13 Порядку № 952). У заяві про забезпечення позову доцільніше просити суд зобов'язати відповідача не перешкоджати спілкуванню дитини із заявником засобами відеозв'язку (п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України). Такий захід не вирішує спір по суті і не має майнового характеру, тому зустрічне забезпечення для нього не потрібне.

Які докази потрібні у справі про повернення дитини

Результат справи про повернення визначають докази: Верховний Суд прямо вказує, що практика в цій категорії стала, а різниця в результатах залежить від доказування (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 201/3647/22). Більшість доказів заявника перебуває за кордоном, тому їх збирають до подання позову, проставляють апостиль і перекладають; ті, що бракує, подають пізніше з клопотанням про поновлення строку і поясненням причин затримки.

Які докази заявник збирає до подання позову

Заявник формує докази за трьома умовами ст. 3 Конвенції і окремо — щодо дати переміщення, бо від неї залежить річний строк:

• свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб або рішення про розірвання шлюбу;
• дозвіл дитини на проживання, реєстрація адреси, договір оренди житла сім'ї;
• довідки з садка чи школи, документи про гуртки, запис до першого класу;
• медична карта, страхування, довідки лікарів про спостереження дитини;
• норма іноземного закону про батьківське піклування або рішення іноземного суду про опіку;
• докази участі у вихованні: оплата, листування з вихователями, фото, показання свідків;
• квитки, листування, згода на тимчасову поїздку з датою повернення;
• відповідь Державної прикордонної служби на адвокатський запит про дату в'їзду дитини в Україну і про те, чи виїжджала вона після цього;
• письмова вимога повернути дитину, заява до поліції про неповернення, звернення до центрального органу, якщо воно подавалося.

Які докази збирає той із батьків, з ким дитина перебуває в Україні

Відповідач доводить винятки, тому його докази спрямовані на причини виїзду, згоду заявника і ризик для дитини:

• нотаріальна згода, листування чи свідки, що підтверджують згоду на переїзд;
• квитки «в один бік», обсяг перевезених речей, докази зняття з обліку за кордоном;
• звернення до поліції, протоколи, медичні довідки щодо насильства;
• висновок психолога або судово-психологічної експертизи про стан дитини;
• докази того, що відповідач не може повернутися разом з дитиною: відсутність візи чи статусу, рішення іноземного суду про обмеження його прав;
• докази адаптації дитини в Україні — якщо позов подано після спливу року.

Як захиститися тому з батьків, хто перебуває з дитиною в Україні

Позиція відповідача складніша, бо Конвенція покладає на нього доведення винятків, а ці винятки тлумачаться вузько (постанова Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 203/3031/24). Водночас саме в цій категорії суди найчастіше відмовляють у поверненні, якщо відповідач заздалегідь зібрав докази згоди, причин виїзду і ризику для дитини. Перше, що перевіряється, — чи була держава заявника справді звичайним місцем проживання дитини: якщо сім'я виїхала з України у зв'язку з війною тимчасово, суд може дійти висновку, що держава тимчасового перебування не стала звичайним місцем проживання дитини, і тоді її переміщення в Україну не є незаконним (постанова Верховного Суду від 30.09.2026 у справі № 761/162/25).

На чому будується відзив на позов

Відзив будується від перевірки трьох умов ст. 3 Конвенції до винятків ст. 12, 13 і 20 Конвенції. Спершу з'ясовується, чи не була Україна звичайним місцем проживання дитини, чи здійснював заявник права піклування фактично і чи не давав згоди на виїзд, бо кожна з цих обставин виключає незаконність переміщення (постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 754/7569/21, від 29.04.2026 у справі № 303/5427/23). Далі перевіряється дата: якщо позов подано після спливу року, відповідач доводить адаптацію дитини, а якщо раніше — посилання на адаптацію суд не врахує, і захист зосереджують на ризику за п. «b» ст. 13 (постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 295/4672/24). Окремо оцінюється, чи може відповідач повернутися разом з дитиною, адже суди враховують відсутність візи, житла і права на проживання (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21). Посилання лише на прихильність дитини до матері без доказів серйозного ризику для відмови у поверненні недостатньо, адже рішення про повернення не означає розлучення дитини з матір'ю (постанова Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 344/24144/23).

Коли висновок психолога чи експертиза переконують суд у ризику для дитини

Висновок психолога — основний доказ ризику психічної шкоди, і отриманий в Україні висновок суд приймає, бо іншого відповідач, який перебуває тут з дитиною, надати не може (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21). Проте висновок, складений лише на поясненнях матері без дослідження спілкування дитини з батьком, суд відхиляє як недостатній (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22). Переконливішими є висновки психологів за результатами тривалої роботи з дитиною разом з медичними документами спеціалізованого закладу (постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 295/4672/24), а також висновок судово-психологічної експертизи, питання до якої можуть ставити обидві сторони. Суд зобов'язаний ефективно перевірити такий висновок і навести конкретні причини, з яких приймає чи відхиляє його (постанова Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 718/1867/23).

Як виконують і оскаржують рішення про повернення дитини

Рішення про повернення дитини не є встановленням обставин щодо піклування і не визначає, з ким житиме дитина (ст. 19 Конвенції). Мета такого рішення — відновити становище, яке існувало до переміщення, і передати спір про опіку суду держави постійного проживання дитини (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 344/20234/19).

Що зазначає суд у рішенні про повернення

У рішенні суд визнає переміщення та утримання дитини незаконними, зобов'язує відповідача повернути дитину до держави постійного проживання, за потреби — у визначений строк, і вирішує, хто несе витрати на повернення; на того, хто перемістив дитину, суд може покласти й витрати заявника на розшук, проїзд і юридичне представництво (ст. 26 Конвенції). В одній зі справ суд зобов'язав повернути дитину протягом місяця, а в разі невиконання — відібрати її та передати батькові (постанова Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 203/3031/24). Апеляційні суди в окремих справах допускали негайне виконання рішення про повернення, і Верховний Суд залишав такі рішення без змін (постанова Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 344/6604/21).

Хто і як примусово виконує рішення про повернення

Якщо відповідач не повертає дитину добровільно, рішення виконує державна виконавча служба за правилами Закону України «Про виконавче провадження» (п. 11 Порядку № 952). Спосіб і порядок виконання рішення встановлює лише суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, навіть якщо саме рішення про повернення ухвалив апеляційний суд, а заява про «роз'яснення» рішення для цього не підходить (постанова Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 552/1759/19). Поки рішення про повернення не виконане, а компетентний орган держави постійного проживання не погодився на юрисдикцію України, суди України не розглядають ні позов про відібрання дитини, ні спір про її місце проживання, бо юрисдикцію щодо цих питань зберігають органи держави постійного проживання дитини (постанова Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 545/3933/21; ст. 7 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року). Тому механізм виконання доцільно передбачити вже в позовних вимогах: строк добровільного повернення і передачу дитини заявникові на випадок невиконання.

У які строки рішення можна оскаржити в апеляції та касації

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо проголошено лише вступну та резолютивну частини — з дня складення повного рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України). Касаційна скарга до Верховного Суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови апеляційного суду (ч. 1 ст. 390 ЦПК України). Відкриваючи касаційне провадження, Верховний Суд нерідко зупиняє виконання рішення про повернення, а залишаючи його без змін — поновлює виконання (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 344/20234/19).

Поки триває справа про повернення, спір про місце проживання дитини не вирішується

Поки суд України розглядає справу про повернення, спір про визначення місця проживання дитини по суті не вирішується. Конвенція прямо забороняє судам держави, куди переміщено дитину, після повідомлення про незаконне переміщення вирішувати по суті питання піклування, доки не встановлено, що дитина не підлягає поверненню, або доки заяву про повернення не подано протягом розумного часу (ст. 16 Конвенції). Тому справа про повернення вирішується першою, а позов про визначення місця проживання дитини в Україні, поданий відповідачем після переміщення, її розгляду не зупиняє.

Про цю заборону суд, який розглядає спір про місце проживання дитини, повідомляє територіальний орган Мін'юсту (пп. 4 п. 12 Порядку № 952). Проте якщо заявник має власного адвоката, а не представника, визначеного державою, Мін'юст цього не робить (останній абзац п. 12 Порядку № 952). У такому разі адвокат заявника сам повідомляє суд, у якому розглядається спір про місце проживання, про справу про повернення і про заборону ст. 16 Конвенції, додаючи копію ухвали про відкриття провадження. Якщо рішення про повернення вже набрало законної сили, але не виконане, а держава постійного проживання дитини не погодилася на юрисдикцію українських судів, суд закриває провадження у справі про місце проживання дитини (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 у справі № 545/2247/18). Юрисдикція переходить до України лише тоді, коли дитина набула звичайного місця проживання в Україні і при цьому всі, хто має права опіки, погодилися з переміщенням або коли дитина прожила тут щонайменше рік після того, як заявник дізнався чи мав дізнатися про її місцеперебування, розгляд заяви про повернення, поданої протягом цього року, не триває, і дитина прижилася (ст. 7 Конвенції 1996 року). Рішення про опіку, ухвалене в Україні, саме по собі не є підставою для відмови у поверненні (ст. 17 Конвенції).

Скільки триває справа та від чого залежить строк

Конвенція орієнтує на рішення протягом шести тижнів (ст. 11 Конвенції), проте у справах, які дійшли до Верховного Суду, розгляд у трьох інстанціях тривав від року до понад трьох років: від позову до постанови Верховного Суду минуло близько 12 місяців у справі № 344/24144/23, близько 13 місяців у справі № 127/17880/22 і близько трьох років у справі № 344/20234/19, де справу один раз направляли на новий розгляд, а у справі № 308/1403/20 — понад три роки. Строк залежить передусім від правильної підсудності, повноти доказів на момент подання позову і того, чи потрібна експертиза. Затягують справу також переклад іноземних документів, виклик учасників, які перебувають за кордоном, і повторний розгляд після скасування рішення. Затягування розгляду не дає відповідачеві права посилатися на адаптацію дитини, якщо позов подано до спливу року (постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 295/4672/24), проте реальний строк розлуки з дитиною від цього не скорочується. Тому позов подають з повним пакетом доказів, а заяву про участь у засіданнях у режимі відеоконференції — заздалегідь, не пізніше ніж за п'ять днів до засідання (ч. 2 ст. 212 ЦПК України).

Постанови Верховного Суду у справах про повернення дитини за 2022–2026 роки

Нижче — постанови Верховного Суду за листопад 2022 — жовтень 2026 року, у яких Верховний Суд висловився щодо повернення дитини з України, з основною позицією кожної постанови. Перелік охоплює всі знайдені за цей період постанови, якими повернення дитини підтверджено, одинадцять постанов про відмову з різними підставами та одну постанову, якою справу направлено на новий розгляд.

Постанови, якими повернення дитини задоволено

• Якщо до звернення до суду минуло менше року, адаптацію дитини не перевіряють, а потреба дитини в матері не має значення, бо місце проживання у цій справі не визначається (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 344/20234/19, Ізраїль).
• Сплив понад року сам по собі не доводить, що дитина прижилася: відповідач має довести її соціалізацію, а довідки про здоров'я і черга до садка цього не підтверджують (постанова Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 344/6604/21, Іспанія).
• Висновок психолога, складений лише на поясненнях матері, не доводить серйозного ризику, а грошові перекази батька після неповернення не є мовчазною згодою (постанова Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 127/17880/22, Польща).
• Розлука дитини з матір'ю не є підставою для відмови за п. «b» ст. 13, бо мати може супроводжувати дитину; строк перевірено за датою звернення до центрального органу (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 714/1022/23, Італія).
• Зобов'язання матері повернути дитину до держави постійного проживання не означає розлучення дитини з матір'ю (постанова Верховного Суду від 25.12.2024 у справі № 344/24144/23, Угорщина).
• Після смерті матері, яка вивезла дитину, утримування дитини бабою також незаконне, і баба зобов'язана повернути дитину (постанова Верховного Суду від 09.09.2026 у справі № 203/3031/24, Швейцарія).

Постанови, якими у поверненні відмовлено

• Закриття поліцейської справи не спростовує тверджень про насильство, а неможливість матері супроводжувати дитину створює ризик нетерпимої обстановки (постанова Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 953/6251/21, Велика Британія).
• Батько, присутній під час перетину кордону, погодився на переміщення, а обмеження згоди лише святами не доведено (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 308/1403/20, Угорщина).
• Переміщення законне, якщо батько до виїзду фактично не здійснював піклування, а пізніші рішення іноземного суду цього не змінюють (постанова Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 754/7569/21, Канада).
• Домашнє насильство, підтверджене заявою до поліції, протоколом і медичною довідкою, є серйозним ризиком, а відмова сумісна зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини (постанова Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 334/5244/23, Франція).
• Батько сам привіз дитину в Україну за домовленістю про постійне проживання, а повернення розлучить малу дитину з матір'ю (постанова Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 201/3647/22, Франція).
• Позов подано після спливу року, дитина прижилася, а воєнний стан в Україні сам по собі не є достатньою підставою для повернення (постанова Верховного Суду від 24.09.2025 у справі № 718/1867/23, Італія).
• Бездіяльність батька понад рік дала судам підстави поставити під сумнів відсутність його згоди, а посилання на війну відхилено щодо міста без бойових дій (постанова Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 441/2203/24, США).
• Нотаріальна згода лише на тимчасовий виїзд з обов'язком повернути дітей в Україну означає, що їхнім постійним місцем проживання залишалася Україна (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 523/14982/23, Німеччина).
• Нотаріальна згода на виїзд дитини з матір'ю за межі ЄС на кілька років з дорученням приймати всі рішення щодо дитини виключає незаконність переміщення в межах строку її дії (постанова Верховного Суду від 29.04.2026 у справі № 303/5427/23, Польща).
• За позову, поданого до спливу року, адаптацію не оцінюють, проте відмову обґрунтовано ризиком психічної шкоди, доведеним висновками психологів і медичними документами (постанова Верховного Суду від 29.07.2026 у справі № 295/4672/24, Чехія).
• Тимчасове перебування дитини в Польщі зі статусом тимчасового захисту не зробило Польщу її звичайним місцем проживання (постанова Верховного Суду від 30.09.2026 у справі № 761/162/25, Польща).

Постанова, якою справу направлено на новий розгляд

Частина друга ст. 12 застосовується лише тоді, коли процедуру розпочато після спливу року, а апеляційний суд має вказати, якими доказами підтверджено серйозний ризик; справу направлено на новий розгляд (постанова Верховного Суду від 07.10.2026 у справі № 511/4471/24, Польща).

Чим допоможе адвокат DISPUTES

Результат справи про повернення закладається в перші тижні після переміщення дитини: від дати звернення залежить, чи досліджуватиме суд адаптацію дитини, від повноти доказів — чи визнає він державу заявника звичайним місцем проживання, а від своєчасної заборони виїзду — чи залишиться дитина в межах юрисдикції суду. Відповідач, зі свого боку, з перших днів фіксує обставини виїзду, згоду заявника і стан дитини, бо винятки доводить саме він.

Спершу перевіряємо, чи є підстави для повернення за Конвенцією

Робота починається з перевірки трьох умов ст. 3 Конвенції: де дитина жила безпосередньо перед виїздом, хто мав права піклування за законом тієї держави і чи давав заявник згоду. Окремо перевіряється, чи визнала держава заявника приєднання України до Конвенції, скільки часу минуло від переміщення і чи не вивезли дитину далі.

• визначення способу захисту: позов за Конвенцією або спір про місце проживання;
• розрахунок річного строку від дати переміщення чи неповернення;
• оцінка наявних доказів і тих, які потрібно отримати за кордоном;
• висновок про перспективи — до укладення договору на ведення справи.

Одразу готуємо позов до суду і заяву про заборону виїзду дитини

Позов подається до суду за місцем проживання відповідача одразу, без попереднього звернення до Мін'юсту, з вимогами про визнання переміщення незаконним, повернення дитини у визначений строк і механізм виконання на випадок відмови. Разом із позовом або ще до його подання подається заява про забезпечення позову забороною дитині виїзд з України, щоб дитину не вивезли до третьої держави під час розгляду. До позову додається клопотання про залучення служби у справах дітей.

Збираємо докази за кордоном, перекладаємо їх і проставляємо апостиль

Документи про проживання дитини, садок, лікаря, страхування і права піклування збираються в державі проживання, на них проставляється апостиль, після чого вони перекладаються українською з засвідченням перекладу. Дату в'їзду дитини в Україну і факт її перебування тут підтверджує відповідь Державної прикордонної служби на адвокатський запит. Норму іноземного закону про батьківське піклування наводять у позові з перекладом (ст. 14 Конвенції).

Забезпечуємо позов і контакт клієнта з дитиною на час розгляду

Заява про заборону виїзду дитини з України подається одночасно з позовом або раніше, з переліком усіх паспортів дитини, і копія ухвали негайно надсилається до Державної прикордонної служби. Для збереження контакту з дитиною готується вимога не перешкоджати спілкуванню засобами відеозв'язку та клопотання до служби у справах дітей про порядок спілкування до рішення суду.

Представляємо клієнта в суді, а він бере участь дистанційно

Адвокат представляє клієнта в суді першої інстанції, апеляційному суді та Верховному Суді, а клієнт, який перебуває за кордоном, бере участь у засіданнях у режимі відеоконференції з власних технічних засобів, без приїзду в Україну (ст. 212 ЦПК України). Документи клієнт підписує дистанційно, а показання свідків і пояснення психолога за потреби забезпечуються в приміщенні суду.

Супроводжуємо виконання рішення або захищаємо від повернення

Після рішення про повернення виконавчий документ пред'являється до державної виконавчої служби, а за потреби до суду першої інстанції подається заява про встановлення порядку виконання (постанова Верховного Суду від 26.02.2025 у справі № 552/1759/19). Для відповідача робота будується від перевірки звичайного місця проживання дитини і дати позову до доказування згоди, неможливості супроводжувати дитину і ризику для неї — зі складенням висновку психолога або експертизи до першого засідання.