Чи є виправданим обмеження права особи на доступ до Правосуддя, яка зловживає процесуальними правами з метою ухилення від виконання свого обов’язку або рішення суду?

11 вересня 2018 року Київський апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження Відповідачу у справі за позовом нашого Клієнта - польського підприємства до фізичної особи-підприємця з України про стягнення основного боргу, 3% річних, 1% за користування позикою, пені, відшкодування сплаченого судового збору, витрат на послуги адвоката та витрат на послуги перекладача.

Це Законне та Справедливе рішення суду позбавило Відповідача права на доступ до Правосуддя, а саме права на апеляційне оскарження рішення суду, гарантованого Конституцією України та Господарським процесуальним кодексом України.

Для нас, як адвокатів іноземного Клієнта було дуже важливо не допустити відкриття апеляційного провадження у цій справі з трьох причин:

1. Рішення суду ухвалено 24.04.2018р., набрало законної сили 17.05.2018 року. Тобто, вже 4 місяці у виконавчому провадженні приватним виконавцем вживаються заходи примусового виконання з метою стягнення боргу.

Якщо апеляційна скарга приймається до розгляду, виконавче провадження зупиняється (стаття 38 «Закону України «Про виконавче провадження»).

Ми не хотіли зупинення виконавчих дій, які тільки почали приносити результати та створювати необхідний тиск на Боржника.

2. Клієнт скептично ставився до перспектив судового стягнення боргу з Відповідача, оскільки обізнаний про якість правової системи України та Правосуддя.

Для нас, як адвокатів України, зневіра Клієнта у Правосуддя – завжди виклик.

Виклик - довести, що Правосуддя в Україні є і воно доступно кожному, хто готовий боротися за свої права.

3. Відкриття апеляційного провадження означало б необхідність готуватися до судових засідань, готувати заперечення, подавати докази, що, звичайно збільшує витрати часу та коштів.

Як нам вдалось перешкодити відкриттю апеляційного провадження?

Процесуальний Закон, який вступив в дію 15 грудня 2017 року, ввів новий інструмент: «Заперечення проти відкриття апеляційного провадження», який, за умови своєчасного та обґрунтованого застосування, може бути дієвим засобом боротьби з недобросовісними Відповідачами та третіми особами у справі.

Отримавши копію позовної заяви та проаналізувавши її зміст, адвокат Дмитро Чугуєнко підготував заперечення проти відкриття апеляційного провадження, зміст якого викладено нижче:

Відповідачкою пропущено строк для звернення з апеляційною скаргою на рішення суду, тому що про зазначене рішення вона дізналась 29.06.2018 року під час отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, а саму скаргу подано до суду 30.07.2018 року, тобто після спливу 31 дня з моменту, коли особа дізналася про наявне рішення суду.

Доказом того, що Відповідач отримала постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження є реєстр поштових відправлень, датований 27.06.2018 року та довідка з сайту ПАТ «Укрпошта» про відстеження пересилання, які додані до цих заперечень. Згідно із довідкою ПАТ «УКРПОШТА», Відповідач отримала копію постанови про відкриття виконавчого провадження 29.06.2018 року.

Той факт, що Відповідач ознайомилась з матеріалами справи лише 10 липня 2018 року не має юридичного значення, оскільки, про існування самого рішення суду та його резолютивну частину, яка прописана у постанові про відкриття виконавчого провадження, вона дізналась саме 29.06.2018 року, а з 30.06.2018 року почав свій перебіг строк для апеляційного оскарження, протягом якого Відповідач мала достатньо часу як для ознайомлення, так і для написання тексту скарги її представником.

~

Крім того, представник Відповідача у свої апеляційній скарзі зазначає, що Відповідач не отримувала кореспонденцію від суду ані під час судового розгляду, ані коли суд направляв їй копію судового рішення.

Про судове рішення їй стало відомо із постанови про відкриття виконавчого провадження від приватного виконавця, проте не зазначено коли саме було отримано цю постанову.

Водночас, Відповідачкою не зазначено жодних причин, які об’єктивно унеможливлювали (відрядження, хвороба, відсутність або фактичне непроживання за цією адресою) отримання нею кореспонденції від Суду, крім її вибіркового бажання.

Відповідачка самостійно вирішує, коли та від кого отримувати кореспонденцію за адресою свого місцезнаходження.

Так, 03 листопада 2017 року за зареєстрованою адресою нею було отримано претензію від 31 жовтня 2017 року, проте всі інші документи вона вже не отримувала.

Після того, як Позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу, який є предметом розгляду цієї справи, Відповідач отримала наказ та оскаржила його до суду (копія ухвали у справі додається).

Коли Позивач звернувся із тими самими вимогами у позовному провадженні, вона знову ніякої кореспонденції не отримувала.

Аж коли, приватний виконавець направив постанову про відкриття виконавчого провадження та постанови про арешт – Відповідачка знову отримує пошту та звертається з апеляційною скаргою.

Перелічені дії свідчать про недобросовісне ставлення Відповідачки до своїх процесуальних прав та обов’язків та маніпулювання ними з метою ухилення від виконання рішення суду та зобов’язань за Договором позики.

Відповідно до п. 4 статті  261 ГПК України, Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Окремо звернуто увагу Суду апеляційної інстанції на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, висловлений 23 квітня 2018 року у справі №916/3188/16 щодо відмови у поновленні строків для звернення з апеляційною скаргою на рішення суду у зв’язку із поверненням повідомлень про вручення поштової кореспонденції за закінченням терміну зберігання. Релевантні доводи з Висновку наведені нижче.

В силу положень частини 1 статті 53 ГПК України (аналогічні положення містить стаття 256 ГПК України, що діє на даний момент), яка врегульовує питання відновлення та продовження процесуальних строків, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи, господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

При цьому, ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, виходячи зі змісту ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Пунктом 4 частини 1 статті 97 (частина 3 статті 260) ГПК України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".

***

Частиною 1 статті 64 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації 07.08.2018 Єдиний державний реєстр судових рішень щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Пунктами 3.9.1 та 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якою, окрім положень ГПК України обґрунтовано керувався місцевий господарський суд при здійсненні дій з надсилання учасникам справи процесуальних документів, роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, зважаючи на зазначене вище, судом першої інстанції було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення, зокрема, Відповідача про здійснення розгляду даної справи. До того ж, судом своєчасно та згідно із зазначеними вище вимогами ГПК України було направлено копію рішення суду від 23.01.2017 на адресу Відповідача, відомості про яку, як вже зазначалось, наявні в матеріалах справи.

Сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що несвоєчасне оскарження рішення місцевого господарського суду зумовлене, з огляду на доводи, наведені Відповідачем, не об'єктивними обставинами, а обставинами суб'єктивного характеру.

***

Оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з дотриманням балансу суспільного та приватного інтересів, оскільки держава в особі судових органів повинна забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту, заінтересовані особи повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що вказані в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права.

~ Кінець правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 23 квітня 2018 року у справі №916/3188/16 ~

Суд апеляційної інстанції погодився з нашими доводами та відмовив у відкритті апеляційного провадження, чим зберіг баланс інтересів та прав Позивача та Відповідача та не допустив безпідставного зупинення виконавчого провадження та затягування розгляду справи.

З текстом Постанови у нашій справі можна ознайомитись за цим посиланням.

ВИСНОВКИ:

1. Нові процесуальні закони пропонують низку ефективних засобів захисту порушеного права у суді, зокрема механізм заперечення проти відкриття апеляційного оскарження.
2. Для дієвого перешкоджання недобросовісним Відповідачам у безпідставному оскарженні рішення суду що набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні необхідно дотримуватись таких умов:
   1. Для доведення факту пропуску строку з причин які не можуть бути визнані поважними, необхідно обґрунтовувати свої заперечення проти відкриття апеляційного провадження документами та іншими належними та допустимими доказами.
   2. Необхідно довести до відома суду апеляційної інстанції факти недобросовісної поведінки Апелянта.
   3. Посилання на діючу практику Верховного суду тільки підкріпить доводи Заперечень.
3. Ухилення від отримання рішення суду та участі у судовому розгляді справи може мати наслідком відмову апеляційного суду в поновленні строку для апеляційного оскарження рішення суду, а відтак, і відмову у відкритті апеляційного провадження. Адвокатам, які радять своїм Клієнтам такий спосіб захисту, слід бути обережними та добре підготовленими до обґрунтування поважності причин пропуску строку для апеляційного оскарження під час подання апеляційної скарги.