Визнання батьківства в судовому порядку: особливості у випадку знаходження батька за межами України

Вступ

Визнання батьківства в загальному порядку

Відповідно до частини другої статті 125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.

Добровільне визнання батьківства

Добровільне визнання батьківства здійснюється шляхом подання спільної заяви батьків до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Така заява може бути подана одночасно при реєстрації народження дитини або після реєстрації. Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою за умови нотаріального засвідчення справжності підпису заявника.

Судове визнання батьківства

За відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути визнане за рішенням суду відповідно до статті 128 Сімейного кодексу України. Позов може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття, або особою, яка вважає себе батьком дитини.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. До таких доказів належать: докази спільного проживання, ведення спільного господарства, покази свідків та висновок судово-генетичної експертизи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2009 року у справі "Калачова проти Російської Федерації" (Kalacheva v. Russia, № 3451/05) зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

У справі Mifsud v. Malta (заява № 62257/15 від 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ визнав, що тест на ДНК не суперечить принципам верховенства права та природної справедливості, особливо з огляду на законну мету виконання державою своїх обов'язків перед дитиною.

У справі Jäggi v. Switzerland (заява № 58757/00 від 13 жовтня 2006 року) ЄСПЛ вказав, що інтерес особи у встановленні свого батька не може зникнути з часом, а відібрання зразків з тіла померлої особи для встановлення батьківства не є порушенням її прав.

Верховний Суд України у постанові від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц підтвердив, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-медичної генетичної експертизи.

У разі ухилення учасника справи від участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд може визнати факт батьківства або відмовити у його визнанні залежно від того, хто ухиляється та яке значення має експертиза для цієї особи (стаття 109 ЦПК України).

Особливості визнання батьківства за позовом батька, який знаходиться за межами України

Коли батько дитини знаходиться за кордоном і бажає визнати своє батьківство через суд, виникають особливі процесуальні складнощі. Батько як позивач несе обов'язок довести факт свого батьківства, але при цьому він фізично перебуває за межами України, що створює додаткові виклики у доказуванні.

Підсудність справи

Відповідно до статті 27 Цивільного процесуального кодексу України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Підсудність є загальною за місцезнаходженням відповідача, тобто за місцем проживання матері дитини. Якщо мати з дитиною проживають в Україні, позов подається до українського суду за їх місцем проживання.

Батько, який знаходиться за кордоном, може звернутися до українського суду з позовом про визнання батьківства незалежно від того, де він проживає. Його місцезнаходження за кордоном не є перешкодою для подачі позову до українського суду, якщо відповідач (мати) проживає в Україні.

Етапи судового провадження

1. Подача позовної заяви

Позовна заява може бути подана до суду поштою (надіслана рекомендованим листом з описом вкладення), через представника (адвоката, який знаходиться в Україні), або в електронній формі через систему "Електронний суд" (якщо позивач має електронний цифровий підпис та зареєструвався в підсистемі ЄСІТС).

До позовної заяви додаються копія свідоцтва про народження дитини, документи що підтверджують стосунки з матір'ю дитини (листування, фотографії, квитки, грошові перекази), відомості про свідків та які обставини вони можуть підтвердити (якщо є), а також інші докази що підтверджують батьківство.

2. Призначення судової молекулярно-генетичної експертизи

Європейський суд з прав людини у рішенні Kalacheva v. Russia (заява № 3451/05 від 07.05.2009) зазначив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства, а його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ.

Позивач або його представник подає до суду клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. У клопотанні обов'язково зазначається експертна установа якій пропонується доручити проведення експертизи, питання які необхідно поставити перед експертом, та обґрунтування необхідності проведення експертизи. Типове питання для експерта формулюється так: "Чи є [ПІБ позивача] біологічним батьком дитини [ПІБ дитини], [дата народження]?"

Відповідно до частини 1 статті 99 Цивільного процесуального кодексу України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, а сторонами не надані відповідні висновки експертів або висновки викликають сумніви.

Експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто - експерта визначає суд. Позивач має право запропонувати конкретну експертну установу, наприклад ТОВ "МАМА ПАПА" (м. Київ), Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Львівський НДЕКЦ МВС України, Миколаївський НДЕКЦ МВС України чи Харківський НДЕКЦ МВС України.

При виборі експертної установи необхідно заздалегідь з'ясувати чи має установа досвід роботи зі зразками відібраними за кордоном, які вимоги установа висуває до процедури відібрання зразків, чи приймає установа зразки відібрані іноземними медичними закладами, а також вартість експертизи та строки її проведення.

3. Відібрання біологічних зразків у позивача за кордоном

Ключова складність полягає в тому, що для проведення молекулярно-генетичної експертизи необхідні біологічні зразки від двох осіб: дитини та ймовірного батька. Якщо батько знаходиться за кордоном, виникає питання як відібрати у нього зразки.

Варіант 1: Особистий приїзд до України

Найпростіший варіант - якщо позивач має можливість прибути до України для здачі біологічних зразків безпосередньо в експертній установі. У такому разі суд призначає експертизу та зобов'язує сторони з'явитися до експертної установи, позивач прибуває до України у визначений час, експерт відбирає зразки у всіх учасників одночасно або послідовно, після чого експертна установа проводить дослідження та надає висновок суду.

Переваги цього варіанту очевидні: простота, швидкість, відсутність ризиків щодо збереження ланцюжка custody зразків.

Водночас недоліками є необхідність відвідувати Україну під час воєнного стану, необхідність мати візові та дозвільні документи для іноземців, фінансові витрати та часові обмеження.

Варіант 2: Відібрання зразків за кордоном через судове доручення іноземному суду

Якщо позивач не може прибути до України, він має право клопотати перед судом про направлення судового доручення до компетентного органу іноземної держави про відібрання біологічних зразків.

Правовою основою для цього є частина 1 статті 498 ЦПК України, згідно з якою у разі необхідності вручити документи, отримати докази або провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду.

Крім того, Україна є учасницею Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 18 березня 1970 року), яка набула чинності для України 21 липня 2001 року. Згідно зі статтею 1 Конвенції судовий орган Договірної Держави може шляхом надіслання судового доручення звернутися до компетентного органу другої Договірної Держави з проханням отримати докази або провести інші процесуальні дії.

Практика українських судів: три ухвали і жодного реального результату

Українські суди у трьох справах про визнання батьківства задовольнили клопотання позивачів про направлення судових доручень до іноземних держав.

Деснянський районний суд міста Чернігова 23 червня 2023 року у справі № 750/4385/23 доручив компетентному суду Республіки Польща витребувати у відповідачки та дитини зразки генетичного матеріалу, при цьому відібрання зразків було доручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інститут криміналістики Польського криміналістичного товариства" у Варшаві.

Ленінський районний суд міста Дніпропетровська 01 листопада 2024 року у справі № 205/5354/24 доручив компетентному органу Швейцарської Конфедерації провести судово-генетичну експертизу дитини яка перебувала у Комунальному закладі "Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Крила надії»" Маріупольської міської ради на території Швейцарії.

Дніпровський апеляційний суд 12 вересня 2023 року у справі № 227/3077/20 доручив компетентному органу Нідерландів відібрати у позивача зразки біологічного матеріалу (крові, слини чи волосся) та передати їх до суду для подальшого проведення експертизи українською установою.

Однак реальність виявилася зовсім іншою. У справі № 750/4385/23 (Польща) рішення суду було ухвалено 11 жовтня 2023 року, але виключно тому що відповідач визнала позов у повному обсязі. У заяві від 09 жовтня 2023 року відповідач повідомила суд що визнає позовні вимоги, і саме це визнання стало підставою для задоволення позову без проведення експертизи та без фактичного виконання судового доручення польськими органами.

Інші дві справи - № 227/3077/20 (Нідерланди) та № 205/5354/24 (Швейцарія) - досі перебувають у стадії очікування надходження біологічних зразків від іноземних компетентних органів.

Справа щодо Нідерландів триває з 2023 року, а справа щодо Швейцарії - з 2024 року, проте жодних зразків до українських судів так і не надійшло.

Така ситуація свідчить про практичну неефективність механізму судових доручень для відібрання біологічних зразків за кордоном. Справи можуть тривати роками без будь-якого реального просування, а позивач залишається у невизначеності щодо можливості довести своє батьківство.

Інші докази батьківства замість експертизи

У зв'язку з цим батько який знаходиться за кордоном не повинен покладатися виключно на молекулярно-генетичну експертизу.

Стаття 128 Сімейного кодексу України чітко передбачає що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Висновок експертизи хоч і є найвагомішим доказом, проте не є єдиним можливим доказом батьківства. Суд може визнати батьківство на підставі сукупності інших доказів, якщо експертиза з об'єктивних причин не може бути проведена протягом розумного строку.

Листування між батьком та матір'ю

Листування між батьком та матір'ю дитини може стати ключовим доказом у справі. Це можуть бути електронні листи, повідомлення у месенджерах Viber, Telegram або WhatsApp, SMS-повідомлення, листування у соціальних мережах Facebook чи Instagram. Особливо важливими є повідомлення в яких мати повідомляє батьку про вагітність, обговорює з ним майбутню дитину, просить матеріальну допомогу, розповідає про стан здоров'я під час вагітності або повідомляє про народження дитини. Також значення мають повідомлення в яких батько називає дитину своєю, висловлює наміри брати участь у вихованні, обговорює вибір імені дитини або питання про реєстрацію батьківства.

Листування необхідно зберегти у повному обсязі з усіма датами та іменами відправників. Бажано зробити скріншоти переписки з видимими датами та контактними даними, а також нотаріально засвідчити роздруківки листування. Якщо переписка велася іноземною мовою, потрібен нотаріально завірений переклад українською мовою.

Фотографії та відеоматеріали

Фотографії на яких зображені батько з матір'ю разом під час вагітності можуть підтвердити факт спільного проживання або близьких стосунків у період зачаття дитини. Фотографії батька з новонародженою дитиною свідчать про його участь у житті дитини з перших днів. Спільні сімейні фото батька, матері та дитини демонструють сімейний характер відносин. Відеозаписи де батько спілкується з дитиною, називає її своєю, виконує батьківські обов'язки також мають велике доказове значення.

До суду можна подати роздруківки фотографій з зазначенням дати та місця зйомки, USB-носії з відеофайлами, посилання на публікації у соціальних мережах де батько позначає дитину як свою.

Грошові перекази та фінансова підтримка

Докази того що батько надавав матеріальну підтримку матері під час вагітності або після народження дитини можуть підтверджувати його визнання батьківства. Такими доказами є квитанції про грошові перекази через банк або платіжні системи Western Union, MoneyGram, чеки про купівлю товарів для дитини (одяг, іграшки, дитяче харчування), виписки з банківських рахунків про регулярні перекази коштів, договори дарування або інші документи про передачу майна.

Важливо зберігати усі фінансові документи з датами та сумами переказів, а також підтвердження призначення платежу якщо воно вказане у коментарі до переказу.

Показання свідків

Свідками у справі про визнання батьківства можуть бути родичі батька або матері які знали про їхні стосунки, друзі та знайомі які бачили батька та матір разом під час вагітності, сусіди які можуть підтвердити спільне проживання, медичні працівники які спостерігали матір під час вагітності і бачили батька поруч, або особи які присутні при народженні дитини чи відвідували сім'ю після народження.

Свідки можуть розповісти про те що батько і мати проживали однією сім'єю, що батько визнавав дитину своєю у розмовах з іншими людьми, що він брав участь у догляді за дитиною або надавав матеріальну допомогу. У позовній заяві потрібно вказати прізвище ім'я та по батькові свідка, його місце проживання або місце роботи, а також які саме обставини він може підтвердити.

Документи про спільне проживання

Якщо батько та мати проживали разом, це можуть підтвердити договір оренди житла підписаний обома, довідка з місця проживання про реєстрацію за однією адресою, комунальні платіжки на ім'я батька за адресою проживання матері, або листи та посилки надіслані на спільну адресу.

Медичні документи

Іноді батько супроводжував матір на медичні обстеження під час вагітності і його присутність зафіксована у медичних картках або журналах відвідувань. Також можуть бути корисними результати аналізів крові батька на групу крові та резус-фактор якщо вони співпадають з даними дитини, хоча самі по собі ці дані не доводять батьківство але можуть бути додатковим аргументом.

Визнання батьківства у публічних заявах

Якщо батько публічно називав себе батьком дитини, це має велике значення. Такими доказами можуть бути публікації у соціальних мережах де батько називає дитину своєю, заяви у медіа або інтерв'ю, листи до органів влади або інших осіб де батько згадує дитину як свою, або заяви роботодавцю про надання допомоги у зв'язку з народженням дитини.

Спільні документи та зобов'язання

Іноді батько та мати оформлювали спільні документи які непрямо підтверджують їхні сімейні стосунки. Це можуть бути спільні банківські рахунки, поліси медичного страхування де батько зазначив матір та дитину як членів сім'ї, документи про спільні покупки чи кредити, або заповіти де батько згадує дитину.

Генетична експертиза інших родичів

Якщо проведення експертизи за участю батька неможливе протягом тривалого часу, суд може призначити молекулярно-генетичну експертизу за участю інших кровних родичів батька. Це можуть бути батьки позивача (дідусь і бабуся дитини), брати чи сестри позивача (дядьки і тітки дитини), або діти позивача від інших родичів (брати і сестри дитини). Хоча така експертиза менш точна ніж пряма експертиза з батьком, вона може підтвердити кровне споріднення з родиною батька і в сукупності з іншими доказами стати підставою для визнання батьківства.

Практичні рекомендації

Батько який знаходиться за кордоном і бажає визнати своє батьківство повинен з самого початку розуміти що судовий процес може зайняти значний час. Якщо він не може приїхати до України для здачі біологічних зразків, йому слід не покладатися виключно на судове доручення для відібрання зразків за кордоном, а одночасно збирати якомога більше альтернативних доказів батьківства. Важливо зберігати все листування з матір'ю дитини, робити скріншоти важливих повідомлень, зберігати квитанції про грошові перекази та купівлю речей для дитини, збирати фотографії та відеоматеріали, а також заздалегідь визначити коло свідків які зможуть підтвердити обставини справи.

Бажано звернутися до кваліфікованого адвоката в Україні який має досвід ведення справ про визнання батьківства з міжнародним елементом. Адвокат зможе правильно сформулювати позовні вимоги, підготувати всі необхідні клопотання і представляти інтереси позивача у суді. Також варто бути готовим до того що справа може тривати рік або навіть більше, особливо якщо доведеться очікувати відповіді на судове доручення від іноземних органів.

Особливості визнання батьківства за позовом матері дитини до батька, який знаходиться за межами України

Найбільш поширеною є ситуація коли мати дитини яка проживає в Україні звертається до українського суду з позовом про визнання батьківства щодо батька який знаходиться за кордоном. На відміну від випадку коли батько є позивачем (про що йшлося у Розділі 2), тут виникають інші процесуальні особливості. Головна відмінність полягає в тому що батька як відповідача необхідно належним чином повідомити про судовий процес, а також забезпечити його право на захист навіть якщо він перебуває за межами України.

Підсудність справи

Стаття 28 Цивільного процесуального кодексу України передбачає спеціальне правило підсудності для справ про визнання батьківства. Позови про визнання батьківства відповідача можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Це означає що мати дитини має право звернутися до суду за своїм місцем проживання в Україні навіть якщо батько проживає за кордоном. Така норма створена для захисту інтересів матері та дитини, адже їм не потрібно шукати суд за місцем проживання відповідача в іноземній державі.

Вручення процесуальних документів відповідачу за кордоном

Обов'язковою умовою для розгляду справи є належне повідомлення відповідача про судовий процес. Це не просто процесуальна формальність, а фундаментальне право на захист яке визнається міжнародними конвенціями про права людини. Порядок вручення документів за кордоном регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, двосторонніми договорами про правову допомогу між Україною та відповідною державою, а також Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54.

Суд України складає судове доручення про надання правової допомоги та направляє його через головне територіальне управління юстиції до Міністерства юстиції України. Міністерство юстиції у свою чергу пересилає доручення до компетентних органів іноземної держави які вручають документи відповідачу та надсилають підтвердження про вручення назад до українського суду.

Вручення документів через міжнародну правову допомогу може займати від кількох місяців до року. Згідно з міжнародною практикою документи повинні надсилатися компетентним органам іноземних держав не менше ніж за 6 місяців до дня розгляду справи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 228 ЦПК України суд може зупинити провадження у справі у випадку звернення із судовим дорученням до іноземного суду. Провадження зупиняється до надходження відповіді від іноземного суду.

Судове доручення має бути оформлене державною мовою України та супроводжуватися засвідченим перекладом офіційною мовою відповідної держави. Доручення має містити найменування справи, дані про сторони, процесуальне становище осіб, чіткий перелік процесуальних дій які необхідно вчинити, та посилання на міжнародний договір. Вручення документів засвідчується підтвердженням підписаним особою якій вручений документ і скріпленим офіційною печаткою запитуваної установи.

Відповідно до статті 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів якщо відповідач не з'явився, судове рішення не може бути винесено поки не буде встановлено що документ був вручений у належний спосіб або доставлений особисто відповідачу, та пройшов достатній проміжок часу з моменту вручення. Це правило спрямоване на те щоб відповідач мав реальну можливість організувати свій захист і взяти участь у судовому процесі.

Проведення судово-генетичної експертизи

Як вже зазначалося у Розділі 2, судово-генетична експертиза є найвагомішим доказом у справах про визнання батьківства. Позивач подає до суду клопотання про призначення експертизи з метою встановлення походження дитини від відповідача. У клопотанні зазначається експертна установа якій доручається проведення експертизи (як правило експертна установа за місцезнаходженням суду в Україні).

Біологічні зразки (букальний епітелій) у дитини відбираються судовим експертом української експертної установи на території України за стандартною процедурою з дотриманням вимог законодавства про судову експертизу. Однак ключова особливість полягає у відібранні біологічних зразків у відповідача який знаходиться за кордоном.

Судове доручення для відібрання зразків за кордоном

Одночасно з клопотанням про призначення експертизи або після призначення експертизи позивач подає до суду клопотання про звернення із судовим дорученням до компетентних органів іноземної держави про вчинення процесуальних дій, а саме відібрання біологічних зразків (букального епітелію) у відповідача для проведення судово-генетичної експертизи.

Суд України складає судове доручення в якому чітко зазначає найменування справи та її суть, дані про відповідача (ПІБ, дата народження, місце проживання), процесуальне становище відповідача, чіткий перелік дій (відібрання біологічних зразків букального епітелію або мазка з внутрішньої сторони щоки для проведення судово-генетичної експертизи на встановлення батьківства), процедуру відібрання (бажано зазначити необхідність ідентифікації особи, забезпечення цілісності зразків, належного пакування), куди і в який спосіб повинні бути направлені відібрані зразки (адреса експертної установи в Україні), а також посилання на міжнародний договір.

Судове доручення направляється через Міністерство юстиції України до компетентних органів іноземної держави. У випадках передбачених міжнародним договором доручення може бути направлено через Міністерство закордонних справ України для виконання консульською установою України.

Компетентні органи іноземної держави організовують відібрання біологічних зразків у відповідача відповідно до законодавства цієї держави. Відібрання здійснюється медичним працівником або іншим уповноваженим спеціалістом з дотриманням процедури ідентифікації особи. Після відібрання зразки належним чином пакуються, опечатуються та направляються до експертної установи в Україні поштою або дипломатичними каналами.

Наслідки ухилення відповідача від участі в експертизі

Якщо відповідач який знаходиться за кордоном після належного повідомлення через судове доручення відмовляється від надання біологічних зразків або ухиляється від участі в процесуальних діях передбачених судовим дорученням іноземного суду, суд України може застосувати положення статті 109 ЦПК України. Відповідно до цієї статті та судової практики Верховного Суду суд може визнати факт батьківства без висновку експертизи на підставі інших доказів у справі (показань свідків, листування, фотографій, доказів спільного проживання, грошових переказів тощо).

Що таке ухилення від експертизи

Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц вказав що законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб які ухиляються від участі в експертизі. Важливим є встановлення ухилення осіб як умисних дій внаслідок чого неможливо провести експертизу для з'ясування відповіді на питання яке для них має значення. Наслідком може бути визнання судом факту для з'ясування якого експертиза була призначена або відмова у його визнанні.

Однак Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 334/6732/21 застеріг що суд повинен чітко розрізняти ухилення від експертизи та наявність об'єктивних перешкод для участі в ній. У цій справі відповідачка вказувала що не ухиляється від проведення експертизи водночас не клопотала перед судом про вирішення питання щодо відібрання необхідних біологічних зразків у малолітнього за межами України. Верховний Суд зазначив що суд нижчої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову відповідно до статті 109 ЦПК України.

Важливий висновок: для застосування статті 109 ЦПК суд повинен переконатися що сторона саме ухиляється від експертизи а не має об'єктивних перешкод. Якщо сторона демонструє готовність до проведення експертизи але не має можливості прибути до України суд повинен розглянути питання про відібрання зразків за кордоном.

Коли відповідач дійсно ухиляється

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2025 року у справі № 706/939/20 розглянув ситуацію коли батько отримуючи повідомлення суду за своєю поштовою адресою неодноразово не з'являвся до бюро судово-медичної експертизи для відбору експериментальних зразків. Експертиза призначалася 7 разів з моменту винесення ухвали про призначення експертизи. Верховний Суд підтвердив правомірність визнання батьківства без висновку експертизи на підставі інших доказів.

Особливо детальний аналіз ознак ухилення наведено у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 686/14591/23. Відповідачка проживала разом із дитиною на території Федеративної Республіки Німеччини та ухилялася від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи. Підставою для висновку про ухилення слугували:

• фактична обізнаність відповідачки про призначення експертизи;
• обставини які перешкоджали прибуттю до експертної установи не були поважними;
• невиконання клопотань експерта про надання зразків біологічного матеріалу відібраних належним чином медичними працівниками;
• тривалий строк розгляду справи, неодноразове призначення судом експертизи;
• призначення проведення експертизи на території на якій не ведуться бойові дії;
• неодноразово змінені дати відібрання біологічних зразків;
• невиконання клопотання експерта про надання зразків відібраних за місцем проживання у Німеччині;
• відсутність клопотань про проведення експертизи на території Німеччини;
• відсутність доказів того що проведення експертизи суперечить інтересам дитини.

Критично важливий висновок із цієї справи: якщо сторона знаходиться за кордоном і не може прибути до України вона повинна активно клопотати перед судом про відібрання зразків за кордоном або про проведення експертизи за межами України. Пасивна позиція яка полягає лише у повідомленні про неможливість явки без подання відповідних клопотань може бути розцінена судом як ухилення від експертизи.

При цьому суд повинен переконатися що відповідач був належним чином повідомлений про судовий процес відповідно до вимог міжнародних договорів, відповідачу було надано достатньо часу для організації свого захисту та участі в експертизі, а ухилення від експертизи є умисним а не викликане об'єктивними обставинами. Системне та неодноразове нез'явлення відповідача для відібрання біологічних зразків свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини та спростувати доводи позивача.